Так буває завжди, коли твій сусід Росія. Вони знову намагаються прилаштувати собі те, що їм не належить і ніколи не належало

Різне

Спочатку ми поступилися Колобком. Потім без кінця поступалися борщем. А тоді у нас з кров’ю й сльозами відтяли Крим. Так буває завжди, коли твій сусід Росія. Спочатку вона поглинає твою культуру, а далі знищує, лишаючи після себе пустелю.

Сьогодні Google та Ростуризм опублікували топ-10 типу своїх і типу традиційних страв. І там немає тюрі і щей, зате там БОРЩ. НАШ БОРЩ! Знову вони намагаються прилаштувати собі те, що їм не належить і ніколи не належало.

Ми надто довго легковажили українською кулінарією, типу це й не культура, так собі щось там, їдло. Господині варять, по селам щось ліплять ну і що в тому такого? А все!!! Кулінарія — це величезний і надзвичайно важливий пласт культури. У ній не лише капусточка з картопелькою — у ній, якраз, відображення національної ідентичності, ходу історії і справжня культура без ураження рясним шароваризмом.

В Києві ще три роки тому ресторанів італійської кухні було набагато більше, ніж ресторанів, які б нормально і смачно готували вітчизняні страви. Українська кухня відкидалася, як надто проста, надто селянська. 30 років незалежності, ми тільки те й робили, що легковажили цим. Борщ був немодним. Борщ був несучасним. Борщ був неважливим. Але головне, що борщ був. Він в усі часи, за всяких обставин лишався на наших столах.

А що робили наші сусіди? Додавали в борщ якогось говна і вперто на світовому культурному тлі вказували російськість борщу. Варили якусь синю гливку убогість і звали то «варєнікамі». Так і йде культурна, чи то пак, кулінарна експансія. А потім, треба порно-кулінарній блогерці доводити, що борщ, то зовсім не Росія. А потім нам на кожному кроці все ще доводиться пояснювати, що ми — не Росія.

Відео дня:

Я аплодую стоячи Клопотенку, який нині робить те, що слід було б зробити ще на початку 90-х років, після проголошення Незалежності. Він зараз не просто зібрав величезний стос документів і оббив сотні порогів, щоб добитися врешті подачі заявки на внесення борщу до списку кулінарної спадщини ЮНЕСКО. Він для світу розставляє кулінарні, а отже і культурні маркери, які всім на всіх континентах скажуть — БОРЩ НАШ!!!

Білий, червоний, зелений, жовтий. З яблуками, з вишнями, з грушами, сливами і навіть полуницями. З буряком і без буряку, з білим буряком. З квасом, виготовлення якого більше схоже на магічний ритуал. З м’ясом, з рибою або бобами. Все це — наш український борщ. Борщ, який має всі шанси пояснити світу нашу самобутність, нашу національну важливість у світовому контексті.

Не легковажте борщем. Дозвольте йому бути різним. Дозвольте йому бути скрізь. Дозвольте йому бути навіть з ананасами чи папайєю, якщо це допоможе рознести всьому світові, що ми народ, ми нація. Наша культура сягає глибоко у віки. Ми не Росія і навіть тоді, коли вона з нас випивала кров, ми не стали і не були нею.

Не кожна країна, не кожен народ має такий культурний козир в кулінарії, не всім так пощастило у віках, окупації та нищенні культури вберегти справжні перли. То якого дідька ми маємо дарувати ворогові свій безцінний спадок. Немає ніякого російського борщу — бо Росія ніколи не вміла навіть нормально зберегти те, що вкрала.

Тож, їжте борщ. Варіть борщ за своїми смаками і вподобаннями. Нехай він буде різним. Нехай він буде по-полтавськи густим, нехай буде по-вінницьки солодким, по-бесарабськи оксамитовим, по-запорізьки гострим, по-львівськи ніжним. Нехай він просто буде! Бо нині борщ — це теж політика.

Борщ наш!

І пам’ятай, кожного разу, коли ти зневажаєш борщ, десь у мисці проступає лик найогиднішого з росіян!

Татуся Бо, спікерка Демократичної Сокири з питань освіти та борщу, а ще колекціонерка рецептів борщу та вареників (колекція налічує понад сотню рецептів і постійно поповнюється).

На зображенні може бути: текст

Джерело

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN