Своє весілля я пам’ятаю, як в тумані. А на наступний день я побачила маму Андрія, вона нічого мені не сказала, просто стояла і дивилася, але цей погляд я не забуду ніколи. Минуло десять років. Сказати, що щаслива я не можу, тепер дуже шкодую, що послухала маму і вийшла заміж за нелюба

Коли я почала зустрічатися з своїм однокласником Андрієм, моя мама була дуже проти. Вона лаяла мене і все питала, чи не могла я собі іншого хлопця знайти. Причина була дуже проста – мама Андрія любила оковиту.

– Ти що, іншого кавалера не могла собі знайти? – питала мама мене.

– Мамо, я не з нею ж зустрічаюся, а з її сином! Діти не повинні відповідати за вчинки своїх батьків!

Наша розмова з мамою мене дуже насторожила. Дивно, що саме на Андрія вона так відреагувала, адже ми вчилися з ним в одному класі, і хлопець він був в принципі хороший, але, на жаль, моя мати не сприйняла його. Відтоді мама почала уважно стежити за тим, хто проводжає мене додому.

Тому ми з Андрієм вдавалися до маленьких хитрощів, прощалися на розі нашого будинку, але всюдисущі сусідки доповіли все мамі…

– Я ж переконливо просила тебе не зустрічатися з цим Андрієм. Навіщо він тобі, дочко, хіба інших хлопців немає?

– Мамо, він добрий, чуйний і уважний, таких ще пошукати треба!

– Так, з його фінансовими можливостями тільки і залишається що бути галантним кавалером. Перестань ганьбити мене перед усіма!

– Мене абсолютно не хвилює думка інших, не розумію, чому ти так переживаєш.

– Ось народиш, зрозумієш…

Я не знала, що мені робити. Так, його мати і справді добряче дружила з оковитою. Андрій шкодував її і допомагав, чим міг. А потім вона занедужала і Андрій почав доглядати за нею, після школи відразу біг додому, годував, прибирав, готував, а потім на роботу. Його взяли вантажником, в такому віці брати були не повинні, але видно пошкодували хлопця. Про наші зустрічі тимчасово довелося забути…

Я все розуміла і дуже сумувала за ним. Якраз в цей час до нас в клас прийшов новий хлопчик. Симпатичний, але зухвалий і самовпевнений. Мирон чомусь відразу звернув на мене увагу: приходив з красивими букетами квітів, які діставалися моїй мамі, постійно тинявся у мене у дворі… Він був з досить заможної родини, ходив з дорогим плеєром, в модному одязі. Його залицяння мені дуже швидко набридли, а ось мама була в захваті! – Сходи з Мироном в кіно!

– Мамо, у мене інші плани?

– Які ще в тебе можуть бути плани?

– Треба допомогти прибрати в квартирі Андрія, він не встигає.

– Ще чого не вистачало, моя дочка буде прибирати!

Якось Андрій прийшов на зустріч і сказав мені:

– Іринко, мені запропонували роботу хорошу на будівництві, платять пристойно, я навіть зможу відкласти дещо на навчання.

– Ти вирішив вчитися?

– Звичайно, не правильно, якщо дружина буде розумніша, ніж чоловік! – і він підморгнув мені.

– Дружина?

– Виходь за мене заміж!

– Прямо зараз?

– Ні, спочатку ми поступимо в інститут, потім зіграємо весілля. Правда робота не в нашому місті, мені потрібно буде виїхати на кілька місяців з містечка, зі школою я вже домовився …

– Ну кілька місяців я як-небудь проживу. Повертайся скоріше!

І Андрій поїхав. А я відразу засумувала. Тут ще мама постійно говорила:

– Досить чекати свого «принца».

Йшла б краще з Мироном погуляти.

– Хочеш щоб я купилася на його гроші?

– Ні, я тобі тільки щастя бажаю. У Мирона більше можливостей ніж у Андрія.

Тільки Мирон дізнався, що Андрій поїхав, тут же відновив спроби залицяння, мало того, він взяв в оборот моїх батьків, мамі носив сумки з ринку, батькові допомагав частенько по господарству.

Одним словом, знайшов з ними спільну мову. Я ж чекала Андрія, але він не повернувся з визначений термін. Подзвонив і сказав, що йому запропонували залишитися ще на кілька місяців. Треба погоджуватися, так як його квартира потребує капітального ремонту, а він хоче щоб я жила в хороших умовах. Природно я сказала, щоб він залишався. Якби я знала тоді, до чого це призведе…

Дізнавшись про це мама щодня початку заводити одну і ту ж пластинку, мовляв вона вже стара, і тільки я зможу забезпечити їй безбідну старість, батько підтакував. І я чомусь здалася. Адже любила іншого…

Мабуть цим людям простіше було сказати «так», ніж пояснити причину відмови. А потім було галасливе весілля, всі веселилися, співали, танцювали, а я пам’ятаю цей день як в тумані.

Пам’ятаю, як після я побачила маму Андрія, вона нічого мені не сказала, просто стояла і дивилася, але цей погляд я не забуду ніколи…

Минуло десять років. Сказати, що щаслива я не можу. Мій чоловік часто буває нетверезий. Дітей у нас так і не вийшло. Хоча надії я не втрачаю. Андрій одружився, у нього своя будівельна фірма, дружина і двоє дітей. Частенько, коли їжджу до батьків, проходжу повз його будинок. Бачу, як в парку гуляє його мама з онуками, вона змінилася – покращала, посвіжішала, добре одягається.

У ці моменти я зупиняюся і розумію, що зробила найбільшу помилку в своєму житті, не на того поставила, не на любов, але пізно, вже нічого не виправиш, він тепер чужий чоловік, чуже щастя.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Своє весілля я пам’ятаю, як в тумані. А на наступний день я побачила маму Андрія, вона нічого мені не сказала, просто стояла і дивилася, але цей погляд я не забуду ніколи. Минуло десять років. Сказати, що щаслива я не можу, тепер дуже шкодую, що послухала маму і вийшла заміж за нелюба