Сусідка зайшла до мене якось раз попросити кілька цибулин для супу. Виявилося, що в момент приготування цибуля раптом скінчився. Я, звісно, дала. Через якийсь час вона прийшла за олією з невеликою баночкою

Різне

Сусідка зайшла до мене якось раз попросити кілька цибулин для супу. Виявилося, що в момент приготування цибуля раптом скінчився. Я, звісно, дала. Через якийсь час вона прийшла за олією з невеликою баночкою

Хочу розповісти про одну жінку, мою колишню сусідку по будинку. Приїхала ця сім’я в наш під’їзд тоді, коли колектив мешканців в нашому старому будинку давно устоявся. І тільки після від’їзду однієї сім’ї з розширення житлоплощі в’їхали ці «новенькі».

Звичайна сім’я: чоловік, дружина і двоє дітлахів. Подружжя працювало на простих посадах десь на виробництві, зарплати у них були невеликі. Втім, як і у всіх нас тоді, в 80-і роки. Чоловік був небагатослівний, але вітався, а його дружина була дуже привітною і балакучою.

Вона швидко перезнайомилися майже з усіма в під’їзді, а оскільки за віком була ближче до мого, то найчастіше розмовляла при зустрічі зі мною.

Незабаром вона зайшла до мене запитати про чергування по коридору. Я їй сказала що і як, ми поговорили і вона, посміхаючись, пішла. Потім вона зайшла до мене якось раз попросити пару цибулин для супу. Виявилося, що в момент приготування цибуля раптом скінчився. Я, звісно, дала цибулю.

Відео дня:

Через якийсь час вона прийшла за олією з невеликою баночкою. Вибачаючись, попросила склянку олії, мовляв, нема на чому картоплю посмажити, а вже сковорідка нагріта. Обіцяла повернути. Я дала і олії.

Звичайно, ніякого повернення продуктів не було. Я так і думала. Потім ця жінка через якийсь час прислала сина за цукром. Нічим кашу підсолодити. Дитині я відмовити не могла.

Ходила так сусідка щось просити не кожен день, але постійно, тому ці прохання набридли. Як потім я випадково дізналася від своєї старої подруги-сусідки Галини Петрівни, «новенька» ходила за продуктами і до неї теж. Добра Галина Петрівна хоч і була пенсіонеркою і зайвої копійки не мала, але відмовити теж не могла. Адже просили трішки, трішки.

І ніколи не віддавали. Ми так зрозуміли, що у цієї нової сусідки була така звичка – просити потроху, щоб не віддавати. Тому що начебто дрібниця. Але нам це стало набридати. Чомусь було таке відчуття, що тебе оббирають, якось образливо навіть. Ну, добре б раз. Або два. Все буває. Або б ми були друзі не розлий вода – дати продуктів абсолютно не шкода для близьких людей. Але це ж була просто сусідка. Ніхто для нас. І ми жили теж небагато.

В один момент я зважилася і відмовила їй, коли та прийшла за черговою морквиною для супу. «Ти знаєш, у мене теж закінчилася, немає» – сказала я і закрила двері. Обличчя в сусідки перекосилося, вона кивнула і пішла.

Потім ще раз довелося відмовити також. І більше вона не приходила.

Так зробила і Галина Петрівна. Почала відмовляти. Не знаємо, чи та жінка ходила по інших сусідах, але до нас вона перестала стукати з такими проханнями. Мабуть, зрозуміла, що ми більше не подаємо. А ми позбулися від набридливої ​​прохачки.

Треба сказати, що ми з Галиною Петрівною, наприклад, дружили по-сусідськи. Якщо я печу пироги, то несу кілька гарячих пиріжків їй, та на красивій тарілці. Якщо випічка або млинці у неї, то вона мені несе смакоту. Так і ходили одна до одної з нагоди з частуванням. І не тільки з Галиною Петрівною так ми любили одна одну пригощати, а й ще такі ж стосунки були з сусідкою зверху. Не кажу вже про те, що обмінювалися ми з сусідками і розсадою, і саджанцями, і бульбами квітів. А якщо кому потрібно було виїхати, то поливали квіти і доглядали за тваринами у один одного в квартирах.

А ось з цієї новенькою в нашому будинку жінкою дружба так ні у кого і не склалася. Мабуть, все-таки дружити треба вміти. Тебе пригощають – і ти з тим же йди. За позику віддяка. А по-іншому хіба можна?

Фото ілюстративне.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN