Степан Семенович дивився на дружину з явною неприязню. « Да-а-а-а! – думалось все частіше, – Не та вже Лідка-квітка, яку під вінець повів. Сорок п’ять, хай що там кажуть, для жінок практично старість».

Степан Семенович дивився на дружину з явною неприязню. « Да-а-а-а! – думалось все частіше, – Не та вже Лідка-квітка, яку під вінець повів. Сорок п’ять, хай що там кажуть, для жінок практично старість».

Степан Семенович дивився на дружину з явною неприязню.

— Да-а-а-а! – думалось все частіше, – Не та вже Лідка-квітка, яку під вінець повів. Сорок п’ять, хай що там кажуть, для жінок практично старість.

Он і у його, колись тендітної дружини звідкись узялись обвислі боки і чималенький животик. Риси, колись прекрасного обличчя якось огрубіли. Погляд, колись променистий і відкритий, став сумним з якоюсь поволокою.

Поглянув в дзеркало на себе. Та він в свої 50 майже парубок. Так трохи сивого волосся є, але ні живота, як у його однолітків, ні зморщок. Легко сплутати з молодиком, та й чого плутати – молодик він і є.

Рішення прийняв одразу і без сентиментів. розлучення і поділ майна єдиний варіант. З Людією їх більше нічого не пов’язує. В кінці – кінців навколо повно молодих і красивих. Чому він повинен скніти біля не любої дружини.

— Лідо, я ще молодий і гарячий! Ти, сама розумієш, втратила свої принади. Я не хочу більше жити з тобою в одному домі. Розлучаємось.

Лідія Іванівна лиш криво усміхнулась:

— А ти не забув скільки тобі років, кавалер! Ти ринок моніторив? Там такі, як ти ще комусь потрібні?

Степан Семенович сприйняв слова дружини, як комплімент. Розлучились. Отримали кожен по однокімнатній квартирі і машині.

— Ну нарешті, – радо відкоркував улюблений напій в компанії друзів, – нарешті я жити почну, без якоря!

Наступного ранку прокинувся значно пізніше запланованого. Шеф дзвонив не перестаючи – зривалась важлива угода. Потрібно було швидко прийти до тями. Жінка завжди робила якусь шипучку, після неї одразу відпускало. Ледь добрівши до кухні зрозумів – окрім посуду нічого не має. Робити рятівний напій ні з чого. Ледь той день пережив. Вперше отримав від шефа догану, але то нічого. Головне він вільний.

За старою звичкою приїхав додому з порожніми руками, адже його завжди чекала гаряча вечеря. Відчинив двері – пустка. Швидко замкнув їх знову, ніби мало що на нього звідти скочити, побрів до найближчого кафе.

Коли побачив рахунок за таку-сяку вечерю, ледь не зомлів. Залишився голодним і без значної суми. Доведеться готувати самому.

На роботі спробував “підкотити” до нової молодої секретарки шефа. Дівчина гонорово повела плечем і чітко дала зрозуміти – шукає багатшого і молодшого. Розведений чоловік зобов’язаний віддавати третину своєї зарплатні на аліменти, її не цікавить.

Степан Семенович все ж знайшов собі співмешканку про яку мріяв: молода, гарна. Але майже одразу зрозумів – дівчина не його колишня. Готувати прати і прибирати вона навіть не бралась. Кафе нічні гульки, від яких у Степана аж в голові усе обертом ішло, салони, ось вузьке коло її інтересів. Не міг забезпечити все більш зростаючі потреби нової коханої. Заліз у борги, довелось навіть квартиру в банк закласти, але дівчина все одно пішла. На останок назвала його скупим і старим.

Степан після такого “молодого” життя надовго потрапив на лікування. В його віці таких перевантажень організм не прощає. Квартиру забрали за борги. З роботи звільнили. Найняли молодого і енергійного співробітника.

Степан Семенович був подався знову до своєї Ліди, але та навіть на поріг не впустила. Мусив повертатись на батьківщину.

Живе зараз у старій батьковій хаті, точніше у літній кухні, бо хата до життя не придатна. Подвір’я заросло бур’янами, адже доглядати за ним сил у Степана немає. Раз на місяць приходить поштарка, приносить пенсію. Він спробував до неї позалицятись, але й тут нічого не вийшло. Лиш те, що й досі у вікні самотнього будиночка хтось вмикає світло і говорить про те, що “кавалер” ще живий.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук заборонено.«

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Степан Семенович дивився на дружину з явною неприязню. « Да-а-а-а! – думалось все частіше, – Не та вже Лідка-квітка, яку під вінець повів. Сорок п’ять, хай що там кажуть, для жінок практично старість».