Я ще до весілля отримала від батьків квартиру. Купили невеличку двушку в новобудові, спальний район міста. Але у квартирі гарне планування, місця вистачає з головою.
І саме ця квартира постійно хвилює свекруху, Ольгу Володимирівну. Вона була категорично проти, аби Дімка після весілля переїздив до мене жити:
– Ти там будеш на пташиних правах. Ну нащо тобі та квартира?
– Мамо, що за дурниці ти кажеш? Я дорослий чоловік і сам вирішуватиму це питання. Все, не пхай носа у чужі справи.
От ніяк вона не може заспокоїтися. Спершу я думала, що пані Ольга ревнує мене до свого сина. Бо вона ж сама роками виховувала Дмитра і не мала іншого чоловіка.
Але ж ні! Діло саме у моїй квартирі. Свекруха постійно нагадує Дмитрові, що це не його житло і він, по суті, там ніхто. Навіть мої батьки не заїкалися про це, коли дізналися, що Діма до мене переїхав.
– Нащо воно тобі треба? То ж не твоє житло. От витратив стільки грошей на ті меблі та шпалери.
– І що? Тобі ж яка різниця, я в тебе ні копійки не просив.
– От побачиш, що вона тебе за двері потім виставить. Молодець, зробив їй гарний ремонт. Краще б вона за все платила!
Дурні уявлення у свекрухи про розподіл родинного бюджету. Тобто, на її думку, Дмитро може спокійно жити у квартирі, але оплачувати ремонт, комуналку, купувати продукти повинна я. Ну дуже дивно.
На все у неї був єдиний аргумент “розлучитеся та залишишся без грошей”. Чесно, я не збираюся кидати свого чоловіка заради якогось коханця. Бо дуже сильно люблю Дмитра. Пані Ольга не раз натякала, що я якась аферистка і хочу виманити в чоловіка гроші. Так мені потрібна його зарплата, от сплю та бачу, як краду з гаманця гроші.
І от цього місяця ми вирішили купити генератор. Бо знову почалися відключення світла. А в мене духовка, плитка та чайник – все на електриці. Влітку навіть не могла чаю зварити чи одяг в прання закинути!
Декілька днів їздили по магазинах та вибирали. Звісно, ціни просто космічна – 20 тисяч і більше. На щастя, все-таки вдалося знайти нормальну модель не за всі гроші світу.
Діма якось випадково промовився мамі по телефону, що купив додому генератор. Боже, які це крики почалися:
– Як ти таку дорогу річ в чужу квартиру взяв? Ти розум маєш?
– Мамо, це необхідно. Раптом, знову світла цілий день не буде.
– То краще б приїхав до мене переночувати.
– Ще чого вигадаєш? Мамо, заспокойся. Я і так свої гроші заплатив, а не твої.
– То ще й таку річ сам платив? У твоєї жінки ні сорому, ні совісті. Могла вже сама половину заплатити, така пані велика!
Генератор нам обійшовся у 18 тисяч, то нормальна ціна. Свекруха тепер дорікає, каже, аби я віддала бодай половину чоловікові, так буде справедливіше.
Але я вже втомилася від неї, чесно. От хочу їй тим генератором декілька разів по голові довбанути, аби закрила рота.
Їй ніяк не йметься. Постійно пхає носа у наші справи. Як їй ще дати розуміти, що її дурнуваті поради мене не цікавлять?
