Соромно зізнатися, але я прожила більшу частину життя в шлюбі з людиною, яка мене і не цінувала. У мене ніби пелена з очей спала. Перші десять років шлюбу ми прожили в селі, де дуже великий вплив має думка оточуючих. Головне гасло всіх сімейних пар: не заливає, рук не підіймає – ідеальний чоловік. А то, як уже він там до тебе ставиться, до уваги не береться

У житті людини буває кілька переломних моментів: коли дитина стає підлітком, коли підліток починає дорослішати, криза середнього віку теж мало кого обходить і, вихід на пенсію. Я з упевненістю можу сказати, що пенсія – це теж переломний момент. Я всього місяць як вступила в ряди пенсіонерів, а вже встигла переоцінити все своє життя заново.

Соромно зізнатися, але я прожила більшу частину життя в шлюбі з людиною, яка мене і не цінувала. У мене ніби пелена з очей спала. Перші десять років шлюбу ми прожили в селі, де дуже великий вплив має думка оточуючих. Головне гасло всіх сімейних пар: не заливає, рук не підіймає – ідеальний чоловік. А то, як уже він там до тебе ставиться, до уваги не береться.

Спочатку джерелом всіх своїх негараздів я вважала свекруху. Думала, це з її подачі не можна з дому і кроку ступити, дітей я неправильно виховую, і господиня я ніяка. Я тоді ще в тихенькоі мріяла про розлучення, але як же, «люди не зрозуміють». Потім мені від батьків дісталася квартира в місті. Чоловік все ніяк не міг перебудуватися і знайти гідну роботу. Головною годувальницею в сім’ї стала я, але тотальний контроль і закиди не припинилися. Так що справа була не в одній свекрусі. Але я продовжувала терпіти, адже у дітей почався перехідний вік, не хотілося їх без батька у такий період залишати. Пізніше діти виросли і завели свої сім’ї. Але знову мені було якось незручно подавати на розлучення, адже ж стільки років як разом прожили пліч-о-пліч.

Але місяць тому я вийшла на пенсію і почула від чоловічка питання: де я тепер планую працювати, адже нам потрібно за щось жити. Сам же він давно без роботи сидить. Ось тут моє терпіння і скінчилось. Все моє життя пронеслося перед очима, я подумала: невже протерпівши стільки років, я хочу провести залишок життя з цією людиною? Молодість-то закінчилася, а згадати хорошого і нічого. В той же день я відправила свого чоловічка до матері в село.

Яке чудове життя у мене почалася, я зітхнула нарешті на повну: ніхто не контролює не хамить не порівнює мене з усіма відомими домашніми тваринами, йди куди хочеш … Загалом я почала насолоджуватися пенсією на повну котушку. Є тільки одне «але» – наші діти. Я не очікувала, звичайно, що вони схвалять моє рішення, але діти влаштували мені справжній бойкот, вимагають, щоб я пробачила їх батька і прийняла його назад.

А я цього не хочу. Він мені за все життя набрид. Невже це чоловік напоумив наших дітей? Я намагалася сказати їм, що ми чужі один одному люди і нам немає сенсу зберігати те, чого давно вже немає. Але вони ніби не слухають мене або не хочуть чути?

Як мені їм пояснити, що я цього розлучення майже все життя чекала, що їх татко робить мене нещасною? Таке враження, що їм байдуже на мої почуття, аби лиш батьки були разом. Як донести до дітей, що батьки теж люди і мають почуття?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Соромно зізнатися, але я прожила більшу частину життя в шлюбі з людиною, яка мене і не цінувала. У мене ніби пелена з очей спала. Перші десять років шлюбу ми прожили в селі, де дуже великий вплив має думка оточуючих. Головне гасло всіх сімейних пар: не заливає, рук не підіймає – ідеальний чоловік. А то, як уже він там до тебе ставиться, до уваги не береться