Щовечора об одинадцятій хлопчик починав бігати. Оте гупотіння над головою дратувало стареньких мешканців квартири поверхом нижче, і вони не раз ходили до матері малого, просили, щоб стримувала його, бо такі звуки заважають спати. Та це допомагало лише на добу-дві

За ним можна було звіряти годинника: щовечора об одинадцятій хлопчик починав бігати. Оте гупотіння над головою дратувало стареньких мешканців квартири поверхом нижче, і вони не раз ходили до матері малого, просили, щоб стримувала його, бо такі звуки заважають спати. Та це допомагало лише на добу-дві, а потім усе повторювалося. Мати-одиначка, мабуть, не могла впоратися з п’ятирічним сином. Чи надто любила його.

Сусідам знизу доводилося з головою накриватися в ліжку.

За матеріалами – Порадниця.

– Що за невгамовна дитина? – чи не кожного вечора бурчав дідусь. – У всіх нормальних людей уже «на добраніч», а в того «коника» – «доброго ранку».

І старенькі знову стукати по батареях, як порадив хтось із знайомих, не хотіли, бо це розбудило б половину мешканців панельного, а відтак – аж надто звукопроникного будинку. Дідусь казав дружині, що, зустрівши того хлопчика, постарається будь-що залякати його бабаєм, який нібито карає за таку неспокійну поведінку в пізній час. Іти знову до матері малого не хотіли: боялися наразитися на суперечку.

Якогось вечора зауважили, що біганини не чути. Заснули, так і не дочекавшись набридливої ляпанини підошвами. Стеля німувала й наступного вечора. І дивина: стареньких це почало тривожити. Причину тиші дізналися через кілька днів, коли йшли на пошту за пенсією.

Біля свого під’їзду зустріли заклопотану, судячи з виразу обличчя, невеселими думками матір хлопчика, і бабуся, не втримавшись, запитала:

– Вибачте, але де ваш малий? Щось не чути…

– В лікарні. Перебігав дорогу і потрапив під автівку.

Увечері об одинадцятій дідусь, шморгнувши носом, як дитина, сказав тихо:

– Якось навіть сумно без отої біганини…

І запропонував дружині:

– Давай помолимося за здоров’я малого…

Обоє вклякли на коліна перед іконою. Коли через місяць стеля знову завібрувала від лопотіння ніг, старенькі перезирнулись і щасливо всміхнулися. Ніби до них приїхав дорогий гість. Цього вечора біганина не завадила їм заснути.

А вранці бабуся занесла малому горіхів. Просто так.

Автор – Богдан МЕЛЬНИЧУК. м. Тернопіль.

Фото – pixabay.com.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Щовечора об одинадцятій хлопчик починав бігати. Оте гупотіння над головою дратувало стареньких мешканців квартири поверхом нижче, і вони не раз ходили до матері малого, просили, щоб стримувала його, бо такі звуки заважають спати. Та це допомагало лише на добу-дві