Щоліта я беру відпустку не на море, а їду до своєї недужої сестри, вона живе з нашим стареньким батьком, в їх сільський будиночок, щоб допомагати з городом і господарством, і грошей їм теж даємо, при потребі, у мене добрий чоловік, він все розуміє. А ще беру з собою свого онука. Коли я приїжджаю в село, бачу за парканом сусідку, мою однолітку. У неї постійно запущений город, як там вона не намагається працювати, завжди бур’ян високий. Запропонувала якось їй свою допомогу: – Не потрібно, – каже. Тоді я вперше почула розповідь своєї сестри про цю жінку, мені дуже шкода дітей такої людини

Життєві історії

Щоліта я беру відпустку не на море, а їду до своєї недужої сестри, вона живе з нашим стареньким батьком, в їх сільський будиночок, щоб допомагати з городом і господарством, і грошей їм теж даємо, при потребі, у мене добрий чоловік, він все розуміє. А ще беру з собою свого онука. Коли я приїжджаю в село, бачу за парканом сусідку, мою однолітку. У неї постійно запущений город, як там вона не намагається працювати, завжди бур’ян високий. Запропонувала якось їй свою допомогу: – Не потрібно, – каже. Тоді я вперше почула розповідь своєї сестри про цю жінку, мені дуже шкода дітей такої людини

Зараз мені 53 роки, в старенькі бабусі я себе ще не хочу записувати, і таке відчуття, що ніколи не запишу. У мене є син, він одружений, має 28 років, є онук 6 років і дочка студентка. Син не потребує ніякої фінансової допомоги, він людина самостійна в цьому плані, але я часто беру до себе онука, щоб молоді побільше відпочивали, а своїй студентці ми з чоловіком постійно надсилаємо перекази грошей, щоб їй там хоч трішки легше жилося, хоч вона і нічого в нас не просить. Зате у мене серце за неї спокійне. А ще влітку я беру путівку не на моря, а їду до своєї недужої сестри, вона живе з нашим стареньким батьком в їх сільський будиночок, щоб допомагати з городом і господарством, і грошей їм теж даємо при потребі, у мене добрий чоловік, він все розуміє. А ще в село свого онука беру. Я – затребувана, я потрібна рідним, я їх люблю, і вони відповідають мені взаємністю. Нехай скільки хочуть, стільки і експлуатують.

Але мене дивують деякі мої однолітки. Для деяких, таке враження, що наш вік – це щось вкрай старече і всі їм щось винні! Причому допомогти своїм дітям, які лише одружуються, встають самі на ноги та мають маленьких діток, вони навіть не думають! Ну так, все буває, здоров’я вже не те. Багато вирішують ліки, прийняті вчасно і позитивний настрій. На рахунок спорту, фітнесу та пробіжок нічого говорити не буду, я з цим не дружу, але і не виключаю, що це теж великий плюс для здоров’я і для бадьорості навіть і у нашому віці.

Коли я приїжджаю в село, бачу за парканом сусідку, мою однолітку. У неї постійно запущений город, як там вона не намагається горбатитися, завжди бур’ян високий. Запропонувала якось їй свою допомогу:

– Не потрібно, – каже.

Ось сестра і розповіла, що ця жінка дуже жадібна і любить скаржитися на сина з невісткою. Все, що вона вирощує на городі – це тільки її. Краще все погниє, ніж дасть комусь. Раз сестра була свідком, як ця сусідка влаштувала суперечку з приводу того, що її маленька внучка зірвала помідор з гілки і почала його їсти. Сестра спочатку думала, що сусідка сварить її, що помідори не помиті, аж ні:

– Це для консервації, а не для того щоб їх зараз їсти!

Відтоді її сина з сім’єю ніхто не бачив у матері.

Ось і моя допомога цій сусідці мабуть не знадобилася по тій же причині – щоб я у неї помідорку не з’їла. Вона закриває багато банок і виставляє їх до дороги на продаж – причому, тільки ввечері, після основної її роботи, або на вихідні. Всьому селу скаржиться, що вона зовсім убога і хвора, діти їй не допомагають, але сама всю готівку носить в банк під відсотки. Кому збирає? Сина свого не любить, невістку взагалі за людину не вважає, а внучка для неї наче чужа дитина. А більше нікого у неї немає. Навіть Новий Рік одна зустрічає. Я у неї на порозі ніколи ні кота, ні собаки не бачила мабуть на них теж зайвого шматка хліба шкода.

Нічого не розумію! Хіба можна так: сумувати від самотності при наявності рідних, яким можеш допомогти дати все що завгодно, але вперто не хочеш? Це не обов’язок, це радість – просто так, дати – щоб порадувати! Мені чомусь таких жадібних і постійно шкодуючих себе абсолютно не шкода.

Діти це наша радість, і в потрібний момент лише вони будуть поряд з нами. Тоді забудуться всі негаразди і непорозуміння, а поки вони встають на свої ноги, незважаючи на вік, ми маємо їм допомагати чим можемо.

Тому, милі однолітки, ті, хто сьогодні самотній і скаржиться на своїх близьких – подумайте, може це ваш характер заважає вам бути щасливими? Може варто покликати онуків з дітьми, розщедритися на стіл, на іграшки, на подарунки? Може допомогти своїм сестрам, братам і племінникам в фінансах, якщо вони в них дуже потребують: так просто, не в борг, а від чистого серця? Може пора почати позбуватися від негативу добрими вчинками? Тоді, можливо, і наші всі негаразди почнуть відступати, і ви себе потрібними відчуєте! Подумайте над цим.

А я вважаю себе щасливою і потрібною жінкою, яку люблять і чекають. Таке воно життя.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – domovita.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Щоліта я беру відпустку не на море, а їду до своєї недужої сестри, вона живе з нашим стареньким батьком, в їх сільський будиночок, щоб допомагати з городом і господарством, і грошей їм теж даємо, при потребі, у мене добрий чоловік, він все розуміє. А ще беру з собою свого онука. Коли я приїжджаю в село, бачу за парканом сусідку, мою однолітку. У неї постійно запущений город, як там вона не намагається працювати, завжди бур’ян високий. Запропонувала якось їй свою допомогу: – Не потрібно, – каже. Тоді я вперше почула розповідь своєї сестри про цю жінку, мені дуже шкода дітей такої людини