Стрєлков-Гіркін публічно визнав, що Росія не може перемогти Україну і настав час припиняти війну. Ця заява – знак глибокої тріщини у лавах російських “турбопатріотів”.
Ігор Стрєлков-Гіркін, довгий час один із найзатятіших прихильників агресії проти України, у листі з російської колонії визнав, що спроби захопити Україну провалилися. За словами Гіркіна, “СВО” зайшла в глухий кут, війна не приносить Росії перемоги і завдає їй лише шкоди. Він критикує військове керівництво за авантюрні плани, системні помилки та відсутність відповідальності за поразки.
Журналіст і блогер Деніс Казанський, аналізуючи його заяву, називає це “епохальною” подією: у середовищі, де раніше домінував жорсткий імперський запит на війну, голос головного фанатика тепер – за її припинення. Автор наголошує: стійкість української армії та суспільства відбила у радикальної публіки бажання продовжувати агресію.
Гіркіна посадили у в’язницю за запеклу критику Путіна та його методів ведення війни.
Визнання Гіркіна
Він визнав, що Росія не здатна здобути перемогу над Україною. Він називає нинішню кампанію помилковою, вказує на провали планування та відсутність адекватної підготовки. На його думку, продовження війни завдає Росії стратегічної та репутаційної шкоди.
“Якщо не можемо перемогти у війні, то, може, треба з неї виходити”, – пише Стрєлков-Гіркін, констатуючи глухий кут “СВО” і вимагаючи відповідальності за помилки.
![]("https://bbcccnn.org/wp-content/uploads/2025/09/1759065664_357_quotchto-voobsche-proyshodytquot-udary-vsu-vhlub-rossyy-potryasly-strelkova-hyrkyna.</p)
Денис Казанський оцінює визнання Гіркіна як знак того, що навіть серед радикальних імперців втрачено попит на завоювання України. За його словами, успіхи та стійкість української армії та суспільства змінили сприйняття війни всередині Росії.
Чому це важливо?
Підтримка припинення війни з боку одного з ідеологів конфлікту – потужне символічне зрушення. Якщо навіть колишні “ініціатори” втрачають віру у перемогу, це змінює внутрішньополітичний клімат у РФ та знижує ймовірність подальшої масової мобілізації “на завоювання”. Для України це додатковий політико-моральний виграш та аргумент на міжнародній арені.
