Різне
Розговорилися в жuвоті вaгітної жiнки двоє мaлюків. Один з них був віруючим, а другий невіруючим. Невіруючий питає…
Розговорилися одного дня в животі вагітної жінки двоє малюків. Один з них був віруючим, а другий чомусь виявився невіруючим. «Ти віриш у життя після пологів?»- запитує брата невіруючий малюк. «Певна річ. Усім очевидно, що життя після пологів існує. Ми тут, аби підготуватися до того, що нас чекає згодом»,- відповів той.
«Це нісенітниця! Жодного життя після пологів бути не може! Хіба ти можеш уявити його?»- заперечив йому брат. «Я не знаю подробиць, але вірю, що там буде більше світла і що ми, можливо, будемо ходити ногами і їсти ротом»,- сказав віруючий малюк.
«Яка сміхота! Ніхто не може їсти ротом! Про це навіть говорити зайве. Ми ж маємо пуповину, що живить нас»,- не погоджувався брат. «Я певен, що так і буде. Просто все виглядатиме трішки інакше»,- відповів віруючий. «Але ж звідти ще ніхто і ніколи не повертався! Життя просто закінчується пологамі. І взагалі, життя- це одне суцільне страждання в темряві»,- сказав невіруючий.
«Ні! Ні! Я добре не знаю, як виглядатиме наше життя після пологів, але у всякому разі ми побачимо маму і вона піклуватиметься про нас»,- промовив віруючий. «Маму? Ти віриш в маму? І де ж вона?»- запитав брат.
«Вона повсюди. Вона навколо нас, ми в ній перебуваємо і завдяки їй ми рухаємося і живемо. Ми без неї просто не можемо існувати»,- відповів віруючий брат. «Маячня! Я не бачив ніякої мами, а тому для мене її просто немає!»- вигукнув невіруючий малюк. «А я точно знаю, що вона є. Іноді, коли все навколо стихає, можна почути, як вона співає, і відчути, як гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя почнеться тільки після пологів»,- сказав віруючий.
А тепер ми бачимо наче через затемнене скло, здогадно, тоді ж лицем до лиця; тепер я розумію частково, а тоді пізнаю, як і я пізнаний. (1 коринт. 13:12).
