Рішення залишити дітей у свекрухи далося мені нелегко. Так склалося, що після розлучення мені було нікуди йти, тому я вирішила, що так для дітей буде краще. Зараз діти вже звикли жити у багатої бабусі і я розумію, що зробила помилку

Різне

Рішення залишити дітей у свекрухи далося мені нелегко. Так склалося, що після розлучення мені було нікуди йти, тому я вирішила, що так для дітей буде краще. Зараз діти вже звикли жити у багатої бабусі і я розумію, що зробила помилку

– Всі навколо мені дорікають, що я – «недільна мама», – сумно розповідає 30-річна Леся. – Якось образливо звучить. Хоча, по суті, так воно і є. Я плачу аліменти і приходжу в гості до власних дітей у вихідні.

Бути «недільної мамою» Леся зовсім не планувала. Так вийшло. Кілька років тому вона пережила важке розлучення і залишилася без нічого. Ні кола, ні двора, ні роботи, ні грошей, на руках двоє маленьких дітей двох і п’яти років. І в цей момент руку допомоги Лесі несподівано простягнула вже колишня свекруха.

– Привозь дітей до мене! – запропонувала вона. – Шукай поки роботу, знімай квартиру. Як влаштуєшся, забереш. До тебе мені тепер байдуже, але внукам я повинна допомогти.

Сказати, що Леся була здивована – нічого не сказати.

Відео дня:

Свекруха не любила її з першого до останнього дня шлюбу і, відверто кажучи, чимало сил доклала до того, щоб шлюб розпався. Тому така доброта Лесю дуже насторожила.

Першим бажанням було відмовитися, але становище було справді важким. Хоч на вокзал йди ночувати. Гаразд сама, але діти.

– Ненадовго! – вирішила Леся. – Як тільки влаштуюся, заберу!

– Аякже! – заспокоїла свекруха. – Звичайно, забереш. Тримати не буду, не бійся. Мені теж це непросто на старості років – двоє маленьких дітей на руках.

І Леся привезла дітей, обумовивши для себе, що це ненадовго. Буквально на кілька днів. Ну, може, на тиждень – два, але це крайній термін. Забере відразу. Тільки роботу знайде і квартиру зніме. Однак виявилося, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.

Свекруха Лесі живе у великому заміському будинку на гроші, які отримує від здачі двох квартир. Одним словом, не бідує. Онуків вона поселила в кімнати на другому поверсі – у кожного своя спальня з окремим санвузлом. Згодом кімнати облаштували спеціально для них. У дітей іграшки, гуртки, заняття, приватний садок, логопед, поїздки в аквапарк, книги, друзі-сусіди – словом, все найкраще, що можна дати.

Бабуся вкладає в дітей не тільки гроші, але і час і сили.

Туди частенько приїжджає колишній чоловік – з новою дружиною і сином. Вони там мило спілкуються сім’єю – бабуся з усіма онуками, тато з усіма дітьми. А у Лесі все непросто.

Знімна однокімнатна квартира на околиці, поїздки до дітей у вихідні, робота з ранку до вечора, щоб знімати квартиру, якось жити та ще радувати по неділях дітей. Дивувати їх все важче – вони просто завалені подарунками і від бабусі, і від тата, та й від Лесі теж. Лесі важко – і матеріально, і морально. Проблеми – то з роботою, то з квартирою, то просто так накотить, від безвиході і невлаштованості. Леся відчайдушно борсається, але кардинально покращити своє становище не може.

До того ж вона бачить плоди виховання свекрухи, і вони її не сильно влаштовують. Дітей Леся бачить все менше. З кожним приїздом вони все більше віддаляються від матері.

– Усе! Досить! Більше не можу! Заберу дітей! – вирішує Леся. – Поки не пізно!

– Ну куди ти їх забереш! – каже свекруха. – Подумай сама. Няню наймеш? А годувати чим будеш, якщо за квартиру платити і няні ще платити? Так банально – де в твоїй кімнаті ще два ліжка поставити? Покотом всі спати будете? Знаєш, Лесю, це егоїзм – забрати дітей з хороших умов, зірвати з місця, багато чого позбавити – навіщо? Тебе цілодобово вдома немає! Ти будеш їх сплячими бачити! Я не тримаю – забирай хоч сьогодні! Давай! Вези в свою убогість! Але спочатку все-таки подумай: що для них краще?

Леся і сама розуміє, що, мабуть, діти будуть рости у бабусі, оскільки умови там значно кращі. Тягти їх в свою невлаштованість тільки заради того, щоб частіше бачити – і правда, егоїзм.

Їхати з ними з міста до своїх батьків – не набагато краще. Тут – якісна освіта, можливості. Там – двокімнатна хрущовка і мамина пенсія на всіх. Знайти роботу там складно, тому Леся свого часу звідти і втекла без оглядки.

Чи зрозуміють її діти – зараз і потім, коли виростуть, якщо вона позбавить їх міста і всіх благ, та й, якщо вже говорити відверто, допомоги та підтримки багатої бабусі? Зараз вона їх дуже любить, але ж не секрет, що з очей геть – і з серця геть. Поїдуть – і з кінцями, буде любити нових внуків.

Діти, до речі, теж уже не рвуться особливо до матері. Сумують, так, і радіють приїзду, але вже далеко не так, як спочатку. Може, треба бути задоволеною і вдячною свекрусі, адже як би без неї?

В останній приїзд бабуся приголомшила Лесю новиною про те, що записала старшу внучку в перший клас в гімназію. Гімназія дуже хороша, престижна, там працює бабусина подруга, і багато хто тільки мріють туди потрапити.

Леся навіть не знає, як сприймати цю інформацію. Бо тепер у бабусі ще й школа – черговий аргумент, чому не можна знімати дітей з місця. Возити в цю школу з будинку Лесі нереально.

– Ну а як? – розводить руками свекруха. – Дитині пора в школу. Записуй у себе, але ж ти сама не знаєш, де будеш у вересні. Хіба це справа, стрибати по різних школах з першого класу, пів року в одній, три місяці в іншій? Я нікого не тримаю, але подумай сама, що буде краще для дитини. Адже я тільки для дітей стараюсь. І логіка в її словах теж є…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN