Ранок. Либідська. Я забігла в супермаркет. Взяла мінеральну воду і до каси. У черзі переді мною стояв чоловік років 35-ти. Добре складний, чудово одягнений, але вигляд у нього був якийсь незібраний. Він заплатив за пляшку дорогої випивки і вийшов на вулицю. – Крутий бізнесмен, який розорився під час карантину, – сказала мені продавщиця

Україна

.Я нічого не сказала. Ранок. На своїй хвилі.

– Чесно! Збанкрутував і тепер щовівторка і щоп’ятниці приходить і купує на гроші, що залишилися найдорожчу в випивку, – додала продавщиця.

* * *

Я вийшла на вулицю. Чоловік стояв недалеко від входу, поставивши пляшку на лавку.

Відео дня:

– Дорогий, але не якісний, – сказала я.

Він глянув на мене.

– Це ще чому?

Я взяла пляшку і показала три ознаки.

Він з цікавістю подивився на мене.

– Звідки такі знання?

– Я майже рік присвятила піару даної продукції. Народилася в Вірменії, як я можу не знати все про хороший коньяк.

Він посміхнувся.

– Ваша робота?

– Моє хобі. Чому саме по вівторках і п’ятницях ви купуєте найдорожчу випивку?

– Люблю системність.

Ми обоє посміхнулися.

– А якщо чесно?

Він покрутив пляшку, зітхнув, потім подивився на мене.

– Все банально. Друг зрадив, партнер по-крупному підставив, дружина пішла, а дівчина днями розбила машину.

– І все?

Він здивовано подивився на мене.

– А хіба цього мало?

– Ви позбулися людини, який не була вашим другом, від вас пішла жінка, яка вас не кохала, дівчина розбила машину, але залишилася ціла. А партнер підставив по-крупному і тим самим ви заплатили десятину на багато років вперед.

Він уже широко посміхався.

– А ви ніби постійно відраховуєте десятину?

– Обов’язково! Тому Бог, коли я потрапила в схожу ситуацію, дав мені інше рішення. Ви запили, а я стала рекламувати елітну випивку. Помітили різницю?

Він розправив плечі і пустотливо подивився на мене.

– А ви не хочете кави? Я знаю чудове місце.

– Дуже!

– Чому ви заговорили зі мною? – запитав мій новий знайомий?

– Профдеформація, – посміхнулася я. – Завжди виводжу всіх на розмову.

– А якщо серйозно?

– Я не повірила, що ви скотитеся на дно.

Ігор замовк і через кілька секунд запитав:

– Чому не повірили?

– Тому що сильні люди вміють вчасно зупинитися.

Він поставив чашку і потім повільно приклав долоні до очей, наче намагався їх втиснути.

Я розуміла, що він стримував сльози, і дала йому можливість заспокоїтися.

Коли він прибрав руки, то помовчав, а потім сказав:

– Мама так зазвичай говорила батькові: «Сильна людина вміє вчасно зупинитися».

Я спокійно додала:

– А ви син свого батька.

Ігор подивився на мене і посміхнувся.

– Як вчасно ви спустилися на землю, богине піару.

Я розсміялася, бо багато років тому мене так називала моя колишня колега і неймовірно талановитий дизайнер. Іра Ч. робила такі макети, що всі приходили на них подивитися. Це було справжнім витвором мистецтва. Кожен макет.

* * *

Ми могли б ще говорити і говорити, але мені потрібно було бігти, щоб зайняти улюблене місце в коворкінгу біля вікна.

– Ви ж не випадково зустрілися мені сьогодні? – запитав Ігор.

І я зрозуміла, що йому дуже хотілося вірити, що його життя дійсно стане іншим.

– Не випадково, – відповіла я. – Це моя десятина.

Він посміхнувся.

– Хіба богиня піару повинна платити?

– Часом у подвійному розмірі, – відповіла я.

І поки я йшла по дорозі, то витирала сльози. Я не соромилася їх. Вони як наслідок катарсису очищали сприйняття того, що було головним.

А головним завжди залишається людяність.

Автор: Вероніка Кирилюк.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN