«Причіп» нікому не потрібен. У моєї дочки нова сім’я, нова дитина, а я виховую внучку!

Моїй доньці Наталі 37 років, її доньці Ірі – 13. Так склалося, що з першим чоловіком, Іриним батьком, Наталя розлучилася, коли Мдитині було всього 2 місяці.

Загуляв мужик, вона не пробачила. Прийшла з донькою жити до нас. Жили ми в нашій трійці вчотирьох: ми з чоловіком, Наталя та Іринка.

Користуючись тим, що за Іринкою є кому доглянути, Наталя часто йшла то до подруг в гості, то вони на природу компаніями вибиралися.

Ми з чоловіком були в взагалі-то не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка.

Я майже завжди відводила і забирала Іру з садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла.

П’ять років тому Наталя пішла жити до свого молодого чоловіка. Він знімав квартиру в іншому районі міста.

Іринку, вона з собою не взяла – був кінець навчального року, дівчинці було б незручно добиратися до школи. Якось майже відразу Наталя завагітніла, вони розписалися. Вирішили жити у нас. Появився онук. Так і жили.

Наталя з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Іринка в інший, а ми з чоловіком в третій. Нормально жили, мирно.

Тільки було видно, що до малюка Наталя з чоловіком відносяться набагато краще, ніж до Іринки. Ні, її не кривдили, що не шпиняли. Просто як ніби Коля – їх дитина, а Іра – так, сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку.

Колю визначили в садок, Наталя вийшла на роботу, і з грошима стало легше. Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили кредит і купили собі однокімнатну квартиру.

Я відразу говорила, що потрібно купувати квартиру поруч з нами, інакше як Іринка в школу ходитиме?! А міняти школу – великий стрес.

Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант і купили житло на іншому кінці міста. Іринку з собою не взяли.

Наталя попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната.

Музична школа, знову ж таки, поруч. Якщо брати її з собою, то втрьох доведеться жити в одній кімнаті, змінювати школу. Ми з Іринкою поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю.

Так і живемо. Наталя спочатку приїжджала частенько після роботи, щоденник дивилася, зошити в Іринки, за обновками вони ходили.

У вихідні вони Іру забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше і рідше. Що маємо тепер. Наталя дзвонить дочкці 3 рази за тиждень на п’ять хвилин, і мені два рази в тиждень.

Приїжджає 2-3 рази на місяць. Грошей на утримання Іринки, вона нам не дає. Ми не запитуємо, і як ніби все в порядку. Навіть аліменти, які платить перший чоловік, залишаються у Наталі.

Але навіть це не так важливо, поки справляємося. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Наталя наче викреслила Іринку зі свого життя. Іринка – це розуміє.

А недавно взагалі мені сказала: «Так я ж розумію, причіп нікому не потрібен». Де почула тільки слово таке. Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Та й чи треба?

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

«Причіп» нікому не потрібен. У моєї дочки нова сім’я, нова дитина, а я виховую внучку!