Прожили двадцять років разом, уже доросла донька – і на тобі, «хочу жити окремо». Так, Олена давно здогадувалася, що у чоловіка хтось є. Турботливі люди навіть прислали фотку на телефон: її чоловік з миловидною дівчиною в обтягуючих джинсах

Раніше залишали записку чоловікові. Тепер Олена отримала від чоловіка смс: «Вибач, але я хочу жити окремо. Я забрав речі, але не всі. За іншими заїду як-небудь. І займуся розлученням».

Що робить жінка тридцяти дев’яти років, коли таке читає? Так, впадає у відчай. Прожили двадцять років разом, уже доросла донька – і на тобі, «хочу жити окремо». Так, Олена давно здогадувалася, що у чоловіка хтось є. Турботливі люди навіть прислали фотку на телефон: її чоловік з миловидною дівчиною в обтягуючих джинсах. Олена не виясняла і не з’ясовувала нічого. Вона розуміла, що це майже неминуче зло для чоловіка, якому сорок два. Пройде. Але щоб він сам раптом пішов, назовсім – цього Олена не очікувала.

Це сталося рік тому на початку літа. На щастя, донька виїхала з університетськими друзями в довгу експедицію, Олена не знала, як їй сказати про батька і не хотіла, щоб дочка бачила її червоне від сліз обличчя.

Олена вирішила порадитися з подругами. Одна сказала: «Всі вони такі! А тобі треба б схуднути». Інша: «Іди до чаклунки, вона поверне!». Третя: «Знайди собі когось терміново!». Але Олена нікого не хотіла шукати, вона звикла до їх неспішного побуту, до хропіння чоловіка ночами, до його похмурого обличчя вранці, до їх поїздок на дачу, суботніх виїздів в магазин за продуктами. І все, що вишикувалося роками, що Олена тихо любила – все це було зруйновано одним коротким смс. Олена навіть дзвонила мені, порадитися. Але що я міг сказати? Ну буває, ну життя не закінчується, ну скоро внуки і іншу нісенітницю.

Найслушнішу пораду дала їй подруга юності, яка пережила два розлучення:

– Живи так, ніби нічого не сталося, в тому ж режимі і тому ж ритмі. Роби все те же. Прийшла з роботи – прибирай, пери, готуй свої улюблені супи…

– Але кому мені тепер їх готувати? – запитала Олена і знову заплакала.

– Та хоч мені! Я буду приходити вечорами і їсти. Головне – нічого не міняй. Це єдиний порятунок.

Але Олена вирішила, що це повна нісенітниця. І треба звернутися до потойбічних сил. Вона дійсно пішла до якоїсь бабушенсії. Та подивилася фотографії чоловіка на телефоні, покатала скляну кулю, на якій виднілася етикетка «Made in China», спалила якийсь папірець, пошептала-побормотала, зав’язала у Олени на зап’ясті ниточку: «Все! Через два тижні повернеться!». Позіхнула і взяла з Олени половину її бухгалтерської зарплати.

Тільки через два тижні чоловік не повернувся. Олена стала на вагу: ​​додала три кілограми. Тому що від нудьги їла ночами, тягаючи сосиски з холодильника. І тоді Олена вирішила: досить дурниць і ниття!

Була субота. Олена зірвала недолугу нитку з зап’ястя, взялася за прибирання, витерла пил навіть на шафах куди не добиралася півроку. Потім зварила розсольник, який чоловік так любив. Покликала трьох подруг. Вони радісно з’їли весь суп, намагалися питати про чоловіка, але Олена швидко змінювала тему: «Слухайте, а ось ця” Гра престолів “- неочікувно хороший серіал?». Вони з чоловіком любили серіали, але без нього – навіщо їх дивитися?

Дивно може. Але як тільки Олена повернулася в звичний режим – вона почала спати нормально, до холодильника не вставала.

Так минуло ще два тижні. Одного вечора, коли на екрані літав дивовижний дракон, раптом відчинилися двері.

Увійшов чоловік:

– Вибач, у мене ж ключі… Я за речами.

– А, звичайно, – відповіла Олена спокійно. – Я все склала. Сумка потрібна?

– Ага… Ой, ти дивишся «престоли»? Пам’ятаєш, ми з тобою все збиралися?

– Ну ось тепер я зібралася.

Вона вправно склала речі в величезну картату сумку на блискавці. Чоловік зібрався піти, але в передпокої нервово принюхався:

– Це що у тебе там? Харчо?

– Ага.

Чоловік топтався. Він любив харчо, так само, як і розсольник. Олена відчула вібрації його апетиту:

– Будеш?

– Ну якщо ти не проти…

І жадібно з’їв дві тарілки. Олена простягнула серветку:

– Витри рот, бруднуля.

Це сталося мимоволі. Просто так вона робила і говорила двадцять років. Чоловік взяв серветку звичним жестом. І раптом сказав, сумно посміхнувшись:

– Дуже смачно дякую. Ну, я піду?

– Іди! Я не тримаю.

Чоловік ще потоптався, він ніби хотів щось пригадати. Але не згадав. Пішов.

Олена, звичайно, поридала трохи потім. Але продовжила дивитися захоплюючий серіал.

А ще через тиждень знову відчинилися двері. Чоловік стояв на порозі, з тієї ж сумкою:

– Оленко, вибач. Знаєш, це все якась нісенітниця, а я бовдур. Я не можу без тебе насправді…

– Скучив за супами? – посміхнулася Олена.

– І за ними теж! За всім. За тобою дуже скучив. За нашою квартирою. За твоїм порядком, учистій кухні, за наволочками. За цими серветкам, за всім, як ми жили. Того разу я зрозумів, що у мене ж було все зашибісь з тобою. А що мене не влаштовувало, чого я хотів? Юного вигляду? Ну отримав, дякую. Тільки чомусь цього мало, як з’ясувалося. Словом, можна я залишуся?

Олена не відповіла відразу. Тобто подумки вже прокричала: «Так! Так! Так! ». Але сама встала, підійшла до шафи, витягнула краватку в смужку:

– Ти забув її того разу.

– Оленко, ну прости нерозумного. Скоро донька повернеться. Вона нічого не повинна дізнатися.

– Та й не до лиця тобі ця краватка, – задумливо промовила Олена. – Ну що встав там? Заходи. Грибний суп будеш?

Автор: Олексій Бєлякoв.

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Прожили двадцять років разом, уже доросла донька – і на тобі, «хочу жити окремо». Так, Олена давно здогадувалася, що у чоловіка хтось є. Турботливі люди навіть прислали фотку на телефон: її чоловік з миловидною дівчиною в обтягуючих джинсах