Про те, що збирається продавати свою трикімнатну квартиру і навіть вже знайшла покупця, Ірина Григорівна синові не говорила. Просто перед Новим роком зателефонувала молодим і попросила дозволу приїхати і привітати онуків з прийдешніми святами. Кожному в конверт в подарунок поклала кругленьку суму. Але діти подарунка не оцінили, вони досі не розуміють, як мама могла продати квартиру, в той час, як їм ніде жити

Життєві історії

Про те, що збирається продавати свою трикімнатну квартиру і навіть вже знайшла покупця, Ірина Григорівна синові не говорила. Просто перед Новим роком зателефонувала молодим і попросила дозволу приїхати і привітати онуків з прийдешніми святами. Кожному в конверт в подарунок поклала кругленьку суму. Але діти подарунка не оцінили, вони досі не розуміють, як мама могла продати квартиру, в той час, як їм ніде жити

Діти зі мною від Нового Року не розмовляють. Але вони самі винні. Все життя вони знімають квартиру! – розповідає про сім’ю сина пенсіонерка Ірина Григорівна. – Вже більше десяти років, як одружилися! Двох дітей народили на знімній квартирі, про своє житло навіть не думали. Я так розумію, спадщини чекали.

А я їх відразу попереджала, сто разів говорила і синові, і його дружині – не чекайте, збираєте початковий внесок, беріть житло в кредит. Заробляйте своє! Спадщини, кажу, я залишати не планую! Ну, вони тільки сміялися, не сприймали, мабуть, цих розмов серйозно. А зараз забігали з квадратними очима!

Ірина Григорівна – власниця двох непоганих міських квартир, в двокімнатній живе сама, трикімнатну в центрі багато років здавала в оренду за непогані гроші. На ці гроші, власне, і живе. Років в п’ятдесят звільнилася з роботи, і відтоді сидить удома. Займається дачею, зависає в інтернеті, базікає по телефону з численними приятельками, час від часу влаштовує інспекції у орендарів.

– Це тільки здається, що здавати квартиру легко, сиди і гроші отримуй! – розповідає Ірина Григорівна. – Насправді це дуже непросто. То одне, то інше! Те зламається щось у мешканців, то з сусідами проблеми, то мешканці гроші затримувати починають.

Я тому завжди говорила – цей бізнес, здача квартири в оренду, не для людей похилого віку. З орендарями треба серйозно говорити, без сантиментів. А то починається – у одних діти, у інших вагітні, у третіх – ще що-небудь. Тому, власне, трикімнатну квартиру свою я і продала.

– Як? Ви продали квартиру, яку здавали?

– Так, ще в кінці минулого року! Я давно вирішила: трикімнатну квартиру продам, кілька років поживу, як нормальна людина. Я людина проста, невибаглива, мені цих грошей надовго вистачить! А потім знайду де-небудь в глибинці хороший платний пансіонат для людей похилого віку та влаштуюся туди, можливо, продам свою квартиру, в якій зараз живу. Так можна, я дізнавалася!

– Зрозуміло. Синові, значить, спадок не світить?

– Ні-і! Син нехай заробляє собі сам. Він чоловік! Я до них на шию не сідаю, утримувати мене не прошу, навіть допомагати мені не треба. Свої проблеми вирішу сама. Вони нехай вирішують свої. Мені здається, це справедливо!

Про те, що збирається продавати свою трикімнатну квартиру і навіть вже знайшла покупця, Ірина Григорівна синові не говорила. І навіть коли в грудні пройшла угода, до відома не поставила. Просто перед Новим роком зателефонувала молодим і попросила дозволу приїхати і привітати онуків з прийдешніми святами.

Треба сказати, бачиться Ірина Григорівна з онуками нечасто, особливо трепетною любові до них не відчуває, подарунки до великих дат дарує, але частіше за все символічні. Відносини з невісткою з самого початку якось не склалися.

– Вона чомусь вважала, що я пущу їх після весілля в одну зі своїх квартир, краще в трикімнатну! – усміхається Ірина Григорівна. – І була щиро збентежена, коли зрозуміла, що це не так. Зопалу наговорила мені всякого. Онуків, говорить, тоді не побачите взагалі! Я їй відповіла – ну, не побачу, і добре, не сильно і засмучусь.

Онуки, яким зараз одинадцять і шість років, виросли без бабусі, і особливо від цього, вважає Ірина Григорівна, ніхто не втратив.

А в цей Новий рік Ірина Григорівна привезла в подарунок чотири конверта – кожному члену сім’ї. Розмінюватися на дрібниці не стала, навіть невістку обдарувала. У кожен конверт поклала по двадцять тисяч гривень.

Звичайно, син з дружиною були ошелешені – мати до цього дарувала тільки шкарпетки і шампуні, а тут…

– Звичайно, конверти вони відкрили не відразу, подзвонили мені, коли я вдома була вже! – розповідає Ірина Григорівна. – Син запитує, це звідки такі гроші? А я йому – так я квартиру продала, кажу. Дію так, як вам обіцяла колись. Здавати більше не хочу, втомилася. Жити буду поки на ці гроші.

Син з дружиною образилися. У них в голові не вкладається, як можна продати трикімнатну квартиру і просто проїсти гроші, коли «рідні діти і внуки живуть у знімній квартирі без всяких перспектив».

Але Ірина Григорівна тим не переймається, вона вважає, що своїм майном може робити так, як хоче. А сина і невістку вона давно про це попередила.

Фото ілюстративне – journal.tinkoff.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Про те, що збирається продавати свою трикімнатну квартиру і навіть вже знайшла покупця, Ірина Григорівна синові не говорила. Просто перед Новим роком зателефонувала молодим і попросила дозволу приїхати і привітати онуків з прийдешніми святами. Кожному в конверт в подарунок поклала кругленьку суму. Але діти подарунка не оцінили, вони досі не розуміють, як мама могла продати квартиру, в той час, як їм ніде жити