Приїхав в рідне село і зустрів шкільне кохання. А поряд її син, ну дуже вже схожий на мене

Різне

Юра не був у матері давно, а вдома нічого не змінилося. Як в минуле пірнув. Бентежив тільки хлопчисько, який катався з гірки. Крім хлопчика нікого не було видно, безлюдно, як в морі-океані.

Мати знизувала плечима, підкидала в грубку дрова. Казала, до вечора всі з’являться, на роботі люди. На господарстві. Нема коли їм днем ​​гуляти.

– Мам, а чому хлопчик один на всю вулицю?

– А Сергійко у нас і є один на все село. З ким йому кататися, з мамою?

– Як це – один?

Відео дня:

– А чого ти, Юра, в село не переїдеш? Ось і інші роз’їжджаються, всі хочуть в місто, всі шукають кращі місця. Тут мало хто залишається, сидять тільки бабки по домівках. Гостей до літа чекають, до дачного сезону хтось житло купує. А так майже нікого не залишилося давно.

– А хто ж залишився? Чий пацан?

– Ані, однокласниці твоєї. Ти її пам’ятаєш?

Юрка посміхнувся, згадав однокласників, школу …

– Забудеш її, вона ж сама безглузда була в класі, ми над нею постійно сміялися.

– Даремно ви сміялися. Вона такою красунею стала! Зміцніла, зарумянилась. В руках все горить. Невдачлива тільки зі школи ще.

– А чого не щастить, раз все добре у неї?

– Так дитину вона в дівках народила. Принесла – і мовчить, як води в рот набрала. До неї і по-доброму, і лозиною батько замахувався. Вона тільки твердить: лелека приніс. Ось так … – мати строго стиснула губи.

– Ого, весело, здивувався Юра, не з тих Аня була.

А мати все розповідала.

– Анюта не сумує. Працює, ростить сина, а синочок просто золотий. Світлий, добрий, до всіх охоче підходить поспілкуватися. І розумний, ранній … Все у нього швидко, і пішов, і заговорив.

– А сама-то Аня як?

– Так кажу ж, добре. А якщо ти про особисте – тут вона молодець, сувора. До неї не раз підходили, з дитям готові були взяти, адже господиня яка! А вона тільки фиркає … Профиркає своє щастя, хто на неї через п’ять років зазіхне, та ще з дитиною.

– Може, – задумливо протягнув Юра, – вона того самого лелеку чекає, що їй дитину зробив?

Мати тільки рукою махнула.

Ну справді, був би сільський, одружився б, нехай і не по любові. Не прийнято тут дітей кидати. Народила напевно від п’яниці. Або нacильник якийсь …

А пацан який золотий, по другому колу заговорила мама … Навіть розплакалася. Адже батько дитині потрібен, а де його тут зустріти? А Аня правильно за першого зустрічного не йде, зійтися не складно, спробуй, вижени потім …

– Та що ми чужих обговорюємо, у нас і самих не все дуже добре. Ти сам мені, синку, скажи: скільки ти в морі пропадати будеш? Коли вже визначишся, життя своє будувати почнеш?

Юрка розумів, чого мати чекає. Тому і відтягував приїзд. Розпочнеться: вистачить бовтатися, сім’я сама себе не побудує … Дітки з неба не впадуть.

Чоловік був з нею в глибині душі згоден, але вважав, повинно скластися саме, і любов і сім’я. Не на ринку ж наречену шукати.

Але маму розумів: не молодіє. Хоче з онучатами повозитися, поки сили є. Він зітхнув, покликав: може, за стіл?

Мама немов чекала, скинула фартух, поставила млинці на стіл. Сіла за стіл з Юрком, потім сплеснула руками, кинулася на вулицю:

– Сергійко! Сергій, йди, млинці гарячі!

Здивованому синові пояснила: мати на фермі з ранку до вечора, доярка. За хлопцем все село дивиться.

Хлопчик забіг до хати весело, і відразу ж запахло снігом, свіжістю. Мати знімала теплі боти, роздягала хлопчиська, розвішувала рукавиці на грубці.

А Юра вдивлявся в обличчя: схожий на матір.

Сам він Аню і не пам’ятав, коли бачив останній раз, хоча ні … Брат її одружувався. Гуляли по-селянськи, від душі. Бажали молодим щастя, ближче до кінця весілля жарти ставали сміливішими, танці активнішими. Навіть Аня пішла танцювати, виблискувала очима, і не здавалася вже такою нескладною, як за шкільною партою.

Потім, пам’ятається, йшли чогось кудись … Але сільський самогон відшиб подробиці, куди і навіщо. Напевно, за добавкою бігали через ліс, раз темно вже було і сіном пахло: тоді якраз косили, серпень …

Хлопчисько підійшов до столу, привітався ще раз, персонально з Юрком. За стіл не поспішав, і мама здивувалася:

– Ти чого, як в перший раз?

Хлопчик кивнув, але не поспішав. Незнайомого він побоювався, чи що?

Юра підтвердив:

– Проходь, проходь … Буду тобі про русалок розповідати.

– Не буває русалок, тільки в мультиках, – захихикав хлопчик.

– А ось дивись: слід залишився, коли я познайомився з нею і вона мене поцілувала.

Бабуся зафиркала: яке там поцілувала! Народився ти з ними, родимки це. Але Сергійко подивився на них, показав такі ж:

– Мене теж русалка поцілувала?

Чоловік здивувався, сказав: може, це відмітини моряка? Будеш теж ходити на кораблі, далеко …

Хлопчик жував млинці, слухав, розвісивши вуха. Про кораблі розміром більші за будинок і більші за школу. Про шторми і пляжі. Про скелі і пляшки із записками.

Так так розговорилися, засперечалися, немов століття знайомі. А потім Сергійко отямився, занервував. Зізнався: мама веліла в цей будинок не заходити. Суворо заборонила.

Мати здивувалася:

– З чого раптом? Скільки ти у мене тут млинців-то переїв?

– А сказала, як дядя Юра приїхав, щоб я не приходив. Раптом прибіжить з ферми? Буде мені тоді …

– Сувора мама?

– А то! – Хлопчик закотив очі вгору, потім захіхікав.

Але чоловіки наминали млинці, а літня жінка насолоджувалася недовгим щастям: годувати тих, хто рідко буває поруч.

А так нудно було в селі.

Юрка займався будинком, чоловічої роботи накопичилося достатньо.

І розумів:  не розвіється нудьга, адже він так хоче зустріти Аню. Боявся, але сподівався, побачить, поговорить.

Може бути, так і жити йому винуватим?

Він розумів, куди вони йшли тоді під місяцем. Чому пахло сіном … Він пам’ятав, говорив Ані чекати. Говорив, ще приїду, ще побачимося.

Невже син у них тоді вийшов?

Але ні, не може бути. Анька повідомила б. До матері б прийшла, передала. А вона ні разу про себе не нагадала, ні звісточки, ні привіту.

Юрій все томився, сподівався на випадкову зустріч, але молода жінка немов знала де він – і обходила десятою дорогою.

“Не хоче – і не треба, значить” – розлютився раптом Юра. Навіщо страждати і нав’язуватися? Можна ж цікавіше час провести. Почитати. У вікно подивитися.

Пузо почухати, засміявся він над собою раптово. Уже від неробства всі дитячі книжки перечитав, дійсно залишилося в стелю дивитися, та в телевізор.

Раптово йому почувся жіночий сміх. Він вибіг на вулицю: Сергійко. З мамою. І собака ще на гірці.

Аню було не впізнати: красива, з червоними від морозу щоками, вона виглядала Снігуронькою. Він насилу пов’язав цю чарівну жінку з тією, дурненькою, з блискучими очима.

Їм було здорово разом, матері і сину. Довгоочікуваним вихідним Аня насолоджувалася не менше дитини. Але помітила Юру, потягнула синочка додому.

– Аня, стій, Ань! – озирнулася, чекала, поки підійде. Він сказав: – Ну привіт!

– Ну привіт…

Аня тягнула сина додому, відсторонялася від Юри всім тілом.

– Ну куди ви, катайтеся ще …

– Пора нам, справ по вуха … Давай забирай санки швидше!

– Ну що ти, як нерідна, бачиш, плакати вже зібрався … Серця в тебе немає …

– А в тебе є? – скипіла Аня миттєво, несподівано – і Юра теж загорівся. Хороша Аня, зараз би її поцілунками гріти, але доведеться лаятися. Потім розбиратися … Він заплющив очі, потім відкрив – і побачив її спину.

Кинувся слідом. Аня озирнулася, запитала: чого тобі треба щось? Що причепився до нас?

Він ступив, страшно було, немов в ополонку головою. Але обійняв її:

– Красива стала …

– А раніше недостатньо була красива? Недостатньо, щоб написати або зателефонувати? – Жінка відштовхнула кавалера, але він встиг помітити: плаче.

– Досить, Аня! І красива ти була, і добра …

– Він пам’ятав цю доброту, ніжний шепіт. Дивився на нинішню Аню і в пам’яті спливали подробиці того вечора …

А дівчина раптом почала шмагати його по щоках.

– Це за “подзвоню” – говорила вона. Це за “напишу”. За любов мою і твою. За сина …

Син дивився на маму ошелешено, потім потягнув додому. Аня немов прокинулася, кивнула.

Взяла синочка і повела додому. Санки котилися слідом, поруч бігла собака з гірки. Аня на ходу перев’язувала хустку.

Той помацав припухлу щоку, чомусь порадів: важка рука у його Анюти. Доярка ж … Значить, і іншим кавалерам спуску не давала.

Отямився.

І пішов слідом. Знав: він не відстане. Не відступить. Не поїде без цієї жінки і сина. Треба буде – залишиться з ними, і чорт з ним, з морем.

Повалив сніг, вкриваючи білим минулі помилки. З чистого аркуша тепер, розумів Юрка. Не зіпсувати б …

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN
BBCcCNN Підпишіться на оновлення наших новин. Дякуємо!
Dismiss
Allow Notifications