Понеділок для Ірини був вдалим. Знайшла роботу доглядальниці для самотнього, літнього чоловіка, 80-ти років. Свою роботу Ірина знала добре, був великий досвід, і вона з нетерпінням чекала, коли можна буде приступити.

Україна

Зарплату обіцяли дуже пристойну, а гроші були ох, як потрібні. Нещодавно Ірина з чоловіком Ігорем взяли квартиру в іпотеку, і доводилося щомісяця платити за неї. Ігор не міг знайти роботу, то він не підходив, то йому не подобалися умови.

Перший день на новому місці. Великий, гарний 2 – х поверховий будинок, сад, помічники по будинку. Ірина бачила таке тільки в кіно. Господар будинку, Леонід Олексійович, приємний, доглянутий чоловік, культурний і ввічливий. Ірині він відразу сподобався, вона була приємно здивована, так, як очікувала побачити немічного старого.

Він жартував і підбадьорював Ірину, щоб вона почувалася комфортно. Між ними відразу виникла симпатія. Робота була нескладна, потрібно було за розкладом давати йому ліки, подавати їжу, супроводжувати на прогулянках і ще багато дрібних обов’язків, які були зовсім не важкі. Увечері вона поверталась додому, до Ігоря, а рано вранці треба було бути на місці.

Ірина з задоволенням ходила на роботу, Леонід Олексійович теж чекав завжди її приходу. Він ставився до Ірини, як до внучки, своїх дітей і онуків у нього не було. Дружини не стало 20 років тому, і всі ці роки він жив один. Родичів у нього теж не було, вони з дружиною були сиротами.

Ще з дитинства у Леоніда була тяга до математики, він з легкістю вирішував складні завдання, рівняння, рахував у голові. Після закінчення школи, вивчився на економіста, його здібності були помічені, і його запросили працювати помічником керівника.

Згодом, він зайняв керівну посаду, і багато років працював там. Гроші він активно вкладав в акції успішних компаній, і з часом, збився з рахунку, скільки накопичилося у нього на рахунках.

До Ірини він прикипів душею. Вона була легка у спілкуванні, начитана, весела, і Леоніду Олексійовичу дуже подобався її характер.

Рік пролетів непомітно. Ігор теж працював тепер тут. Садівник занедужав і звільнився, і терміново потрібен був новий. Ірина запропонувала чоловіка, і Леонід Олексійович погодився, аби порадувати Іринку. Ігор відмінно справлявся з обов’язками, і всіх все влаштовувало.

Той день Ірина ніколи не забуде. Був вихідний, помічників по будинку не було, була тільки Ірина та Ігор. Зайшовши вранці в спальню до Леоніда Олексійовича, вона побачила, що він сидить в улюбленому кріслі, на підлозі лежала книга. Він не дихав.

Ірина покликала Ігоря, вони збиралися викликати швидку допомогу, щоб зафіксували його відхід. Раптом Ігор побачив двері в стіні, які були відкритими, раніше вони її не бачили, вона була потайна, і вела в невелику кімнатку. Вони зайшли туди з Іриною, і ніби перенеслися в минуле.

Там були старі вирізки з газет, де згадувався Леонід Олексійович, зберігалися речі дружини, старі меблі. У кутку кімнати стояла скриня, кришка була відкрита. Ігор підійшов до неї і почав заглядати, що там. Зверху лежали стоптані дитячі черевички, олов’яні солдатики, стара, пошарпана книжка “Граф Монте-Крісто”.

Ігор з Іриною зрозуміли, що це дитячі речі Леоніда Олексійовича, які він зберігав всі ці роки, і нікому не показував. Ігор помітив в скрині відсік з кришкою, і відкрив його. Там лежали пачки доларів. Багато пачок. Ігор ніколи не бачив стільки.

Він почав перераховувати, і збився з рахунку.

– Ір, але ж це наш шанс, іпотеку зможемо виплатити..

– Навіть не смій, Ігоре, ти що! Адже це не наше, як ти можеш таке говорити!

Ірина була у нестямі від гніву.

Ніколи в житті вона не брала чуже, і не збиралася, як би важко їй не було.

– Ір, ну ми трохи візьмемо, хто там знає, скільки тут було, старий явно ховав ці гроші, і не афішував. Зараз їх забере поліція, і як думаєш, куди вони подінуться? Розберуть собі, і ніхто не дізнається, що вони були.

– Ігоре, ти що таке кажеш! Навіть не думай, не пробачу тебе за це!

Ігор злісно кинув пачки грошей назад, і вийшов з кімнати.

Ірина викликала швидку, поліцію, але про гроші нікому не сказала, що бачила їх. Двері в кімнату вони залишили відкритими. Ірина була дуже засмучена, що Леоніда Олексійовича більше немає. Їй по людськи було його шкода.

Минуло два тижні. Ірина з Ігорем займалися пошуками роботи. Ірині зателефонувала якась дівчина, і запросила її на розмову. Сказала, що це пов’язано з Леонідом Олексійовичем. Ірина не зрозуміла, що їй від неї потрібно, і пішла з Ігорем.

Це виявилася юридична контора, їх запросили до кабінету. Зустріла їх молода, симпатична дівчина.

– Я довірена особа Леоніда Олексійовича. Нещодавно він залишив заповіт, в якому вказав Вас, Ірино.

Ірина була в шоці. Її, чужу людину, за які заслуги?

– Ви стали дуже близькі і дорогі йому. Леонід Олексійович залишив Вам свій будинок, і ще дещо. Не здогадуєтесь, що це?

Ірина здивовано знизала плечима.

– Скриня з грошима пам’ятаєте? Так, так, та сама скриню, з якої ви не взяли гроші. Там стояли камери в кімнаті, і ми все бачили. У заповіті був пункт, в якому вказувалося, що якщо сума в скрині залишиться недоторканою, тоді Вам дістанеться будинок і ці гроші.

А якби Ви взяли хоч один долар, то нічого не дісталося б. Свого роду, перевірка. Ви, Ірино, успішно пройшли це випробування, і тепер ці гроші і будинок Ваші. Сума в скрині дорівнює 150 тисяч доларів. Гроші з рахунків він заповів на допомогу хворим дітям та в дитбудинку.

Ірина втратила дар мови. Ігор сидів, опустивши очі в підлогу. Як добре, що він послухався дружину, тепер вони багаті, свій будинок, виплатять за квартиру, і зможуть здавати її. Ірина заплакала, але не від радості, що вона стала багата, а від теплих почуттів до Леоніда Олексійовича, як їй буде його не вистачати, його доброго погляду, душевних розмов…

Оформивши всі документи, Ірина з Ігорем зробили крок в нове життя…

Автор: Татьяна “Нотатки оптимістки”. Дзен.

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN