Понеділок для Ірини був вдалим. Знайшла роботу доглядальниці для самотнього, літнього чоловіка, 80-ти років. Свою роботу Ірина знала добре, був великий досвід, і вона з нетерпінням чекала, коли можна буде приступити.

Зарплату обіцяли дуже пристойну, а гроші були ох, як потрібні. Нещодавно Ірина з чоловіком Ігорем взяли квартиру в іпотеку, і доводилося щомісяця платити за неї. Ігор не міг знайти роботу, то він не підходив, то йому не подобалися умови.

Перший день на новому місці. Великий, гарний 2 – х поверховий будинок, сад, помічники по будинку. Ірина бачила таке тільки в кіно. Господар будинку, Леонід Олексійович, приємний, доглянутий чоловік, культурний і ввічливий. Ірині він відразу сподобався, вона була приємно здивована, так, як очікувала побачити немічного старого.

Він жартував і підбадьорював Ірину, щоб вона почувалася комфортно. Між ними відразу виникла симпатія. Робота була нескладна, потрібно було за розкладом давати йому ліки, подавати їжу, супроводжувати на прогулянках і ще багато дрібних обов’язків, які були зовсім не важкі. Увечері вона поверталась додому, до Ігоря, а рано вранці треба було бути на місці.

Ірина з задоволенням ходила на роботу, Леонід Олексійович теж чекав завжди її приходу. Він ставився до Ірини, як до внучки, своїх дітей і онуків у нього не було. Дружини не стало 20 років тому, і всі ці роки він жив один. Родичів у нього теж не було, вони з дружиною були сиротами.

Ще з дитинства у Леоніда була тяга до математики, він з легкістю вирішував складні завдання, рівняння, рахував у голові. Після закінчення школи, вивчився на економіста, його здібності були помічені, і його запросили працювати помічником керівника.

Згодом, він зайняв керівну посаду, і багато років працював там. Гроші він активно вкладав в акції успішних компаній, і з часом, збився з рахунку, скільки накопичилося у нього на рахунках.

До Ірини він прикипів душею. Вона була легка у спілкуванні, начитана, весела, і Леоніду Олексійовичу дуже подобався її характер.

Рік пролетів непомітно. Ігор теж працював тепер тут. Садівник занедужав і звільнився, і терміново потрібен був новий. Ірина запропонувала чоловіка, і Леонід Олексійович погодився, аби порадувати Іринку. Ігор відмінно справлявся з обов’язками, і всіх все влаштовувало.

Той день Ірина ніколи не забуде. Був вихідний, помічників по будинку не було, була тільки Ірина та Ігор. Зайшовши вранці в спальню до Леоніда Олексійовича, вона побачила, що він сидить в улюбленому кріслі, на підлозі лежала книга. Він не дихав.

Ірина покликала Ігоря, вони збиралися викликати швидку допомогу, щоб зафіксували його відхід. Раптом Ігор побачив двері в стіні, які були відкритими, раніше вони її не бачили, вона була потайна, і вела в невелику кімнатку. Вони зайшли туди з Іриною, і ніби перенеслися в минуле.

Там були старі вирізки з газет, де згадувався Леонід Олексійович, зберігалися речі дружини, старі меблі. У кутку кімнати стояла скриня, кришка була відкрита. Ігор підійшов до неї і почав заглядати, що там. Зверху лежали стоптані дитячі черевички, олов’яні солдатики, стара, пошарпана книжка “Граф Монте-Крісто”.

Ігор з Іриною зрозуміли, що це дитячі речі Леоніда Олексійовича, які він зберігав всі ці роки, і нікому не показував. Ігор помітив в скрині відсік з кришкою, і відкрив його. Там лежали пачки доларів. Багато пачок. Ігор ніколи не бачив стільки.

Він почав перераховувати, і збився з рахунку.

– Ір, але ж це наш шанс, іпотеку зможемо виплатити..

– Навіть не смій, Ігоре, ти що! Адже це не наше, як ти можеш таке говорити!

Ірина була у нестямі від гніву.

Ніколи в житті вона не брала чуже, і не збиралася, як би важко їй не було.

– Ір, ну ми трохи візьмемо, хто там знає, скільки тут було, старий явно ховав ці гроші, і не афішував. Зараз їх забере поліція, і як думаєш, куди вони подінуться? Розберуть собі, і ніхто не дізнається, що вони були.

– Ігоре, ти що таке кажеш! Навіть не думай, не пробачу тебе за це!

Ігор злісно кинув пачки грошей назад, і вийшов з кімнати.

Ірина викликала швидку, поліцію, але про гроші нікому не сказала, що бачила їх. Двері в кімнату вони залишили відкритими. Ірина була дуже засмучена, що Леоніда Олексійовича більше немає. Їй по людськи було його шкода.

Минуло два тижні. Ірина з Ігорем займалися пошуками роботи. Ірині зателефонувала якась дівчина, і запросила її на розмову. Сказала, що це пов’язано з Леонідом Олексійовичем. Ірина не зрозуміла, що їй від неї потрібно, і пішла з Ігорем.

Це виявилася юридична контора, їх запросили до кабінету. Зустріла їх молода, симпатична дівчина.

– Я довірена особа Леоніда Олексійовича. Нещодавно він залишив заповіт, в якому вказав Вас, Ірино.

Ірина була в шоці. Її, чужу людину, за які заслуги?

– Ви стали дуже близькі і дорогі йому. Леонід Олексійович залишив Вам свій будинок, і ще дещо. Не здогадуєтесь, що це?

Ірина здивовано знизала плечима.

– Скриня з грошима пам’ятаєте? Так, так, та сама скриню, з якої ви не взяли гроші. Там стояли камери в кімнаті, і ми все бачили. У заповіті був пункт, в якому вказувалося, що якщо сума в скрині залишиться недоторканою, тоді Вам дістанеться будинок і ці гроші.

А якби Ви взяли хоч один долар, то нічого не дісталося б. Свого роду, перевірка. Ви, Ірино, успішно пройшли це випробування, і тепер ці гроші і будинок Ваші. Сума в скрині дорівнює 150 тисяч доларів. Гроші з рахунків він заповів на допомогу хворим дітям та в дитбудинку.

Ірина втратила дар мови. Ігор сидів, опустивши очі в підлогу. Як добре, що він послухався дружину, тепер вони багаті, свій будинок, виплатять за квартиру, і зможуть здавати її. Ірина заплакала, але не від радості, що вона стала багата, а від теплих почуттів до Леоніда Олексійовича, як їй буде його не вистачати, його доброго погляду, душевних розмов…

Оформивши всі документи, Ірина з Ігорем зробили крок в нове життя…

Автор: Татьяна “Нотатки оптимістки”. Дзен.

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Понеділок для Ірини був вдалим. Знайшла роботу доглядальниці для самотнього, літнього чоловіка, 80-ти років. Свою роботу Ірина знала добре, був великий досвід, і вона з нетерпінням чекала, коли можна буде приступити.