“Як стверджує Роман Костенко, народний депутат з оборонного комітету, Україна мобілізовує 30 тисяч щомісяця. “Офіційне”, тобто зареєстроване правоохоронцями СЗЧ складає близько 16−19 тисяч. З них, знову-таки, за даними Офісу генпрокурора, дуже незначний відсоток повертається через механізми “амністії”, – пише екснардеп та військовослужбовець Ігор Луценко на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“Офіційний, тобто озвучений президентом темп втрат — незрозумілий, тому що Зеленський згадав тільки загиблих, а полонених і без вісти зниклих (основна стаття безповоротних втрат на полі бою нині) — не назвав. Оціночний темп втрат за джерелами західної преси (Економіста, WSJ, Spiegel) — 5−8 тисяч на місяць. Сюди можна приплюсувати, стільки ж важких поранених, котрі надовго або назавжди вибудуть зі строю.
Таким чином, якщо дивитися на такі цифри, кількісний склад української армії мав би або трохи зростати, або трохи спадати помісячно.
Що в реальності?
Мобілізація 30 тисяч, цілком ймовірно, відбувається далеко не кожного місяця, і, цілком можливо, що навіть 20 тисяч є досить успішним показником.
Величину втрат на полі бою, вказані у іноземних джерелах, можна поки залишити як є.
А от показник у 19 тисяч дезертирів і самовільно залишивших частину — однозначно занижений. Продовжуються практики, котрі перешкоджають оцінити більш повно це явище. По-перше, через велику кількість непотрібної паперової тяганини військові частини не можуть оформити усі випадки СЗЧ, котрі у них мали місце, а відтак не можуть належним чином сформувати повідомлення для правоохоронців. По-друге, навіть якщо повідомлення про СЗЧ належним чином оформлене і направлене в ДБР, там його все ще дуже часто не реєструють, як того вимагає Кримінальний процесуальний кодекс. Доходить навіть до того, що з десяти СЗЧ у певних частинах, зареєстровано кримінальних проваджень лише щодо двох. Тобто, у конкретному підрозділі реальних утікачів з війська вп’ятеро більше, ніж показано у офіційній статистиці.
Перспектива, чисті гіпотези.
Досить консервативно можна припустити, що щомісячне скорочення армії може скласти 10−15 тисяч осіб, котре відбувається попри мобілізаційні зусилля ТЦК і кампанію із залучення добровольців. Це припущення поки що не має якогось офіційного підтвердження, але і спростувати його буде досить важко.
І ще одна «чиста гіпотеза». По-справжньому воює, реально тримає фронт зовсім не паперовий мільйон. Насправді, в кращому разі, це тисяч 400−500 (з яких дуже невелика частина перебуває на нулі). А то й 300 тисяч. І таким чином бачимо, що таким темпом ще якихось 2 роки — і на фронті не лишиться нікого.
Що із цим робити.
Або почати проводити політику мобілізації (зараз держава її комплексно не проводить, усе скинули на майже «рядових» військових — посадовців ТЦК), або радикально знижати втрати, або робити так, щоб боєздатність армії залежала не від кількості, а від якості. Утім, це окрема велика тема. В будь-якому разі 2 роки — це оптимістичний сценарій, якщо лишати все, як є”.
