Подруга, дивлячись на наші задушевні розмови, мабуть зрозуміла, що щось тут не гаразд і перестала запрошувати мене в гості. Але ми з Павлом вже так здружилися, що нам вже не вистачало один одного. І ми стали спілкуватися далі, зустрічаючись в місті – в кафе, в парку, просто гуляючи по вулиці

Моя подруга Анна познайомилася з хлопцем в іншому місті і там вийшла за нього заміж. Потім вони переїхали до нашого міста, і вона познайомила мене зі своїм Павлом.

Спочатку все було нормально. Я ніколи не задивляюся на чужих хлопців, тим більше, на чоловіків подруг, тому я не звертала не його особливої ​​уваги – ну, є і є. Але періодично мені доводилося дзвонити подрузі, щоб обговорити якісь речі, домовитися на зустріч і тому подібне. І частенько слухавку брав Павло. І, що мене сильно дратувало спочатку, замість того, щоб покликати Анну, починав базікати: жартувати, підколювати, питати про життя.

«Що йому треба?!» – завжди обурено думала я. Адже не перервеш просто так людину, це ж некрасиво. І мені доводилося з ним розмовляти по двадцять-тридцять хвилин.

Одного разу я поскаржилася на цю ситуацію подрузі з питанням: «Чого йому від мене треба?». “Так Так! – вигукнула Анна. – Павло завжди з таким задоволенням спілкується з тобою! Він каже, що ти дуже класна!».

Я здивувалася, спантеличилася, але це ж завжди приємно, коли хтось вважає тебе класною. І відразу ж стає цікаво, а що це за людина? Може, вона теж класна? І я вже сама все з більшим і більшим задоволенням стала підтримувати розмови з Павлом.

Масла у вогонь підливала подруга: «Ой, Павло мені так багато про тебе говорить! Він вважає, що ти дуже цікава людина! Він постійно про тебе згадує…».

Ну, як тут встояти, якщо така купа підтверджень, що ти подобаєшся комусь? Тому далі – більше. Коли я приходила до подруги в гості, ми починали базікати удвох з Павлом. І я дійсно бачила, що ми подобаємося один одному. І він, до речі, теж виявився дуже цікавим і привабливим.

Подруга, дивлячись на наші задушевні розмови, мабуть зрозуміла, що щось тут не гаразд і перестала запрошувати мене в гості. Але ми з Павлом вже так здружилися, що нам вже не вистачало один одного. І ми стали спілкуватися далі, зустрічаючись в місті – в кафе, в парку, просто гуляючи по вулиці.

Не зрозумійте неправильно: нічого такого у нас не було. Але могло б бути! І ще може бути! Він чудовий, прекрасний, йому цікаво те ж, що і мені. Ми дуже близькі один одному за духом: він починає фразу, я закінчую і навпаки. І, чесно сказати, я його люблю. І, мені здається, що він мене теж. Але що ж мені робити?

Він чоловік моєї подруги. Те, що відбувається у нас з Павлом – це недобре, неправильно, нечесно по відношенню до неї. І я також не хочу втрачати дружбу Анни – вона мені важлива і потрібна. І знову ж таки, ми стільки років знайомі, стільки всякого разом випробували.

Але з іншого боку, не почни Анна розповідати, як я подобаюся її чоловікові, нічого б у нас з ним не закрутилося. Це вона, раз по раз повторюючи, які ми схожі з її Павлом і як ми підходимо один одному, змусила мене перейти кордони, які я до недавнього часу ніколи не порушувала!

Я не знаю, що мені зараз робити. Павло чудовий, класний! Я впевнена, що він моя друга половинка. Але ж подруга… Чи можу я так вчинити з нею і забрати з родини її коханого чоловіка? Тим більше – і це все ускладнює – вона зараз чекає дитину.

Якщо Павло залишиться зі мною, то кінець моїй дружбі з Анною і дитина появиться на світ без батька. Якщо ж я розлучуся з Павлом, то, я думаю, що дві людини – я і він – будуть нещасливі все життя. І будучи нещасливим, чи зможе Павло дати дитині і своїй дружині те, що вони чекають від нього? Адже може вийти так, що він все життя буде думати, що в усьому винні саме вони і це буде відбиватися на них? ..

Я просто не знаю, що мені робити!!!

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Подруга, дивлячись на наші задушевні розмови, мабуть зрозуміла, що щось тут не гаразд і перестала запрошувати мене в гості. Але ми з Павлом вже так здружилися, що нам вже не вистачало один одного. І ми стали спілкуватися далі, зустрічаючись в місті – в кафе, в парку, просто гуляючи по вулиці