Подруга Аріна сказала, хорошу прислугу днем ​​із вогнем не знайдеш, я-то знаю, а у тебе ще й задарма, спритно ти, Іванчук, влаштувалася! Це у тебе прислуга, а у мене невістка, ходімо, Марічко, нам ще сумку шукати

Україна

“У знайомої  горе: син надумав одружитися з дівчинкою «не нашого кола».

Я їй співчуваю, у мене в самої син, теж переживала б.

Але згадується одна Іванчук.

Цю Іванчук син поставив перед фактом – ось Марина, і ми розписалися.

Відео дня:

В анамнезі у рідні Іванчуків доктор наук, два кандидати, хореограф, головний інженер, літературний критик, провідний кардіолог і так далі.

А тут дівчина сумнівного походження і безсумнівно поганого виховання, батько невідомо де, мати телятниця (телятниця!), освіта маляр-штукатур, ні краси, ні вроди.

Відчуття, що доля націлилась, плюнула і потрапила.

Малярка, правда, поводилась пристойно, не видно її і не чути, так, зашурхотить щось в коридорі.

Почекай, говорила пані Іванчук подруга Аріна, ще обживеться, ще наплачешся.

Восени син відбув у відрядження в Штати.

Як уявлю, що в квартирі “це” шморгає туди-сюди, хоч додому не йди, говорила пані Іванчук подрузі Аріні.

До Нового року син повернувся, а в березні оголосив, по-перше, в Штатах йому запропонували контракт, по-друге, там же він зустрів Ніколь, по-третє, в четвер їх з маляркою розлучать, а в п’ятницю він відлітає, ти, мамо, не хвилюйся, буду дзвонити.

Поплакала, провела, рукою помахала.

Малярка збирала свої манатки, дорожня сумка і пакет із супермаркету, все багатство.

І вид як у побитої дворняги.

Пані Іванчук пересилила себе і запитала, чи є куди йти?

Малярка прошелестіла, що в гуртожитку через місяць ліжко звільниться, а поки мене дівчатка в свою кімнату пустять, на розкладачку.

Іванова подивилася-подивилася і сказала, через місяць і з’їдеш, розпаковуй все назад.

І назвала себе пришелепуватою.

Що і підтвердила подруга Аріна.

Вранці малярка тікала маляр-штукатурити, поверталася пізно, ледве жива, сіра від втоми.

Намагалася всунути гроші за проживання, гордо заявивши, що достатньо заробляє.

Так прожили три тижні, і тут пані Іванчук скрутило, раптово і серйозно, півтора місяці в лікарні, ледве вибралася.

Син дзвонив кілька разів, говорив, ти, мамо, тримайся, я тобі наше з Ніколь фото скинув, я, Ніколь і Ніагара.

Так собі Ніколь, нічого особливого, чи варто було.

Подруга Аріна відвідувала, нечасто, сім’я, турботи, спробуй вирвись.

Малярка варила бульйони, морси, готувала курячі котлети на пару, вмовляла проковтнути ще ложечку.

– Підозріле мені це самаритянство, – говорила подруга Аріна, – впевнена, що вона там не прописана? Пів квартири не винесла? котлетку їстимеш? ні? точно не хочеш? а то я прямо з роботи, голодна.

Іванчук виписали, малярка відвезла додому, допомогла піднятися на поверх, сама не зайшла, ніколи, відпросилася ненадовго.

Чистота, ні пилинки, Іванова прочовгала на кухню, на столі записка.

Світлано Павлівно, дякую. Обід в холодильнику. Одужуйте. М.

Перевірила заначки, всі на місці.

Заглянула в кімнату сина, як і не було ніякої малярки.

Через тиждень пані Іванчук пройшла довгим гучним коридором, постукала.

Три ліжка, стіл, під стіл засунута розкладачка.

Сказала, ось коли побудуєш собі квартиру, тоді і з’їдеш, давай збирайся, і швидше, таксі чекає, лічильник цокає.

У вересні поїхали купувати осіннє пальто, соромно дивитися, в чому дівчинка ходить, і чоботи пристойні потрібні, в торговому центрі наткнулися на подругу Аріну.

Подруга Аріна сказала, хорошу прислугу днем ​​із вогнем не знайдеш, я-то знаю, а у тебе ще й задарма, спритно ти, Іванчук, влаштувалася!

Це у тебе прислуга, а у мене невістка, ходімо, Марічко, нам ще сумку шукати, і штани подивимося, і я собі шарфик хотіла підібрати.

Пані Іванчук каже, на перший внесок сама зібрала, ні копійки в мене не взяла, будинок ось-ось здадуть, шукаю хороші шпалери, їй ніколи, працює з ранку до ночі, недавно ледве ноги притягла, я відвернулася чаю налити, дивлюся – спить сидячи.

Пані Іванчук каже, я вже змучилася, все думаю, молода, красива, господарська та ще з квартирою, Марійка – дівчинка недурна, але і розумним голову дурять, не повіриш, спати не можу, переживаю, щоб не попалася на гачок якомусь ледарю, кому-небудь не нашого кола. “.

Автор: Наталя Bолнsстая.

Автор: Вероніка Кирилюк.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN