П’ятсот гривень зайвими не були. Але Софія їх загубила. Ну, що за дитина!

Начебто вже доросла, п’ятнадцять років, а така безвідповідальна! Мирослава відправила її до супермаркету, вручила п’ятсотку, але невдовзі Софія повернулася – гроші посіяла.

– Мам, не хвилюйся, я зараз зі своєї скарбнички візьму і піду знову. Не сварися, – донька швидко роззулася і вже зникла в кімнаті.

– Доню, хіба можна бути такою! А у скарбничці що – не гроші? Вони там самі з’являються?

– Я загубила, я свої і беру, – крикнула Соня, – Це ж мені на планшет лежать, потім купимо, – Софія вийшла, тримаючи в руках чергову п’ятсотку, вона анітрохи не засмутилася.

Мирося глянула на доньку.

– Я бачу, ти й не переживаєш анітрохи. Що тобі п’ятсотка? Однією більше, однією менше, давай ще й цю загуби.

– А можна? – Жартома пхикнула Софія вже в дверях.

Ото стелепане! Софія не була схожа на них. Для Миросі та чоловіка завжди важливе було їх матеріальне становище. Кожен з них заслужено отримував чималі зарплати, відкладали та економили. Щоб просто були гроші, щоб кудись поїхати, щоб оплатити чи купити. Для них кожна хвилинароботи дорівнювала заробленому. Спадків ніяких не отримували, все самі. І зараз із грошима у сім’ї було стабільно.

А Софія трохи не від цього світу. Вона жила якимось своїм незрозумілим життям. Завзято займалася громадською роботою у школі, але хапала часом шестірки. Все своє свідоме життя займалася фортепіано і мріяла залишитися в музиці, але була волонтером і бігала до місцевого розплідника годувати тварин і мити за ними клітки. І все це якимось немислимим чином їй вдавалося поєднувати.

– Нащо воно тобі, Доню! Ти вже цими котами пропахла! Краще б удома підлогу помила, – голосила мати. -Навіщо ця зайва праця, якщо за неї не платять?

– Помию, мам, відпочину і помию.

Мирося не наполягала, бачила як доня втомлюється. Тим більше, що хто-хто, а Соійка допоможе по дому завжди. При цьому по півтори години вечорами вона займалася музикою щодня.

– На економічний підеш, як ми з мамою. Не хочеш на економічний, давай на юридичний, як Стас, – повчав її батько.

Брат Софії був студентом.

– Тату, я музику люблю, ти ж знаєш.

– Люби! Але професію нормальну треба, щоб грошей заробити.

На цьому подібні розмови заходили в глухий кут. Але час ще був, Софія навчалася у дев’ятому та закінчувала музичну школу.

А наступного дня після втрати грошей, коли прийшовши зі школи Софія знову намилилася в розплідник, Мирося, бачачи, що донька втомилася і недобре почувається, безрезультатно намагалася її відмовити. Втрутився Стас, хай, мовляв, іде, якщо хоче.

А потім роззявився з матір’ю.

– Ма, та не чіпай ти її, не гнівайся. Вона така у нас. І з грошима цими не так все просто.

Мирося аж присіла. Що непросто? І Стас видав таємницю сестри.

Кімнату на двох вони ділили. Прийшов він учора додому, а Софія така задоволена сидить і безкінечно посміхається.

— Ти що така радісна?

— Я п’ятсот гривень загубила.

— А чого посміхаєшся?

— Розумієш, я її знайшла потім, ну майже…

— То знайшла чи загубила? Нічого не розумію.

— Я сама не знаю, — Соня весело прокрутилася на стільці, — Я відчула, що грошей у руці немає, думаю — випали. Повернулась, пройшла трохи. А там позаду жінка з дитиною у візку. Хворий хлопчик, хоч і вже великий, а в колясці.

— Ну і що?

— Підходжу ближче, а вона у чоловіка перехожого питає, чи не він гроші загубив. Він відповів, що ні, не він. А вона йому – ото, каже, диво, Богородиця послала нам! Гроші зараз дуже потрібні, саме зараз такий момент – ця п’ятисотка дуже виручить… Ну і все. Вони в магазин потім пішли, а я додому. Думаю, візьму з скарбнички, щоби мама не помітила, але вона здогадалася. Я потім зустріла їх – у пакеті хліб, картопля, ще щось.

— Сонько, ти, хоч і доросла, але така наївна!

— Я знаю. І тому така щаслива, Стасе.

І Соня вдарила по клавішах, граючи улюблену веселу п’єску.

Про те, що таємницю мама знає, Соні вирішили не повідомляти.

Мирослава поважала гроші, даремно не витрачала та благодійністю ніколи не займалася. Вона слухала розповідь Стаса і думала про те, що дивовижніше за всі дива, що в їх трохи меркантильному і розважливому сімействі народилася ось така Соня.

Мабуть, теж Богородиця послала! Дякую їй за дочку!