Останньою краплею була фраза мами – навіщо ти метушишся з цими оглядами, у нас вже є внуки, нам більше не треба. А нічого, що це у них є онуки, а в мене немає дитини?

Все життя перевернулося з ніг на голову. Комусь смішно робити вибір між близькими людьми – батьками, і новою людиною в моєму житті – чоловіком. Практично ніхто з друзів не може, або не хоче мене зрозуміти. Кажуть, що я невдячна донька, що поводжусь неправильно, але, як на мене, то вибір очевидний.

Нас в сім’ї двоє – є ще старший (на 12 років) брат. Якщо він був улюбленцем батьків, то я була радше Попелюшкою, яка займалася будинком, готуванням, прибиранням. Ні, з батьками у нас завжди були дуже теплі стосунки, просто я з’явилася на світ, коли мамі вже було під 40, практично відразу мама занедужала, і весь побут був на мені.

У 15 років я поступила в училище, щоб швидше вийти на роботу і допомагати батькам. Після училища сама пішла заочно в інститут, на бюджет. Часу на стосунки у мене не було взагалі – училище та інститут закінчила з червоними дипломами, весь цей час займалася навчанням, роботою, будинком, мамою. У якийсь момент батько почав випивати, завів іншу жінку з двома дітьми, всі гроші з його зарплати йшли туди. Я забезпечувала всіх, працювала, вчилася.

Те, що у мене дійсно не було часу на стосунки, підтверджує той факт, що перший мій чоловік був у мене в 29 років. Я нарешті зрозуміла, що значить бути комусь потрібною, коханою, що маю право на відпочинок, на шматочок щастя. І ось я зустріла людину, яку дійсно кохаю. У минулому році ми одружилися, батьки начебто були раді, тим більше мені вже 36 – ніби й сім’я потрібна, і діти.

У нас з батьками спільна квартира, отримували її ще за радянських часів, на дідуся, маму з татом і мене. Приватизували її на двох з мамою. Чоловік приїхав жити до мене, так як мамі потрібна цілодобова допомога.

І якщо початок життя разом був нормальним, зараз почався якийсь поганий сон. Батьки зрозуміли, що моя увага дістається не тільки їм, та й з грошима стало складніше – проходжу обстеження, хочу стати матір’ю, все не так просто і недешево, як виявилося у моєму віці. Ми влізли в кредити, купили машину, холодильник, кухню, сучасну техніку, зробили ремонт у всій квартирі. Брат давно живе своїм життям, у нього дружина, двоє дітей, і він ніколи в житті нам не допомагав.

Мама вимагає прогнати чоловіка, не пояснюючи це нічим, крім того, що «він нам не потрібен, він тебе в борги вганяє». З урахуванням того, що всі борги з’явилися для того, щоб нам всім стало краще жити. Батько каже, що квартира належить їм, а чоловікові тут робити нічого (хоча отримували ми її на всіх, якби не було мене, у них була б одиничка). З’їхати ми поки не можемо, та й чесно – чому я повинна з’їжджати зі свого власного житла? Чому я не маю права пожити хоч трохи для себе?

Останньою краплею була фраза мами – навіщо ти метушишся з цими оглядами, у нас вже є внуки, нам більше не треба. А нічого, що це у них є онуки, а в мене немає дитини? Все життя жила для них, чому не можу пожити трохи для себе? Зараз питання стоїть вже про те, щоб і я збиралася, йшла разом з чоловіком з «їх квартири».

Вже були думки продати свою частину, але батьки тиснуть на совість, що я ніякого відношення до неї не маю. Мама хапається за серце кожен день, влаштовує показушні вистави. Чоловік на нервах теж іноді зривається, але зазвичай збирається і їде до свекрухи, не хоче сваритися. А я хочу жити з ним! Як бути вже не знаю.

Фото ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Останньою краплею була фраза мами – навіщо ти метушишся з цими оглядами, у нас вже є внуки, нам більше не треба. А нічого, що це у них є онуки, а в мене немає дитини?