Спецоперація “Павутина”, у результаті якої СБУ вдалося вразити 41 літак стратегічної авіації Росії, готувалася понад півтора року.
Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на джерела в Службі безпеки України. glavred.net
Операцію особисто контролював Президент України та Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський, а її реалізацією займалися Василь Малюк і команда СБУ.
“Ця операція була надскладною з логістичної точки зору. СБУ спочатку переправила до росії fpv-дрони, а згодом – мобільні деревʼяні будиночки. Пізніше на території рф дрони були заховані під дахи будиночків, розміщених вже на вантажних авто. В потрібний момент дахи будинків дистанційно відкрили, дрони полетіли вражати російські бомбардувальники”, – вказують джерела.
За інформацією джерел, усі учасники цієї унікальної операції вже тривалий час перебувають в Україні. Тому, якщо російська влада почне демонстративні затримання, це буде не більше ніж показова акція для власної аудиторії.
Унаслідок масштабної атаки Служби безпеки України на російські авіабази було виведено з ладу понад 40 літаків, серед яких – стратегічні бомбардувальники А-50, Ту-95 і Ту-22М3. Як зазначає Clash Report, це стало доказом повного провалу системи безпеки стратегічних аеродромів РФ.
У повідомленні наголошується на відсутності ангарів, захисних бар’єрів та належної озброєної охорони, що призвело до масштабних втрат.
Крім того, за оцінками видання, операція, проведена 1 червня 2025 року, є надзвичайно ефективною з економічної точки зору та практично не має аналогів.
“Один дрон FPV, який використовує Україна, може коштувати всього 300–600 доларів. Для порівняння, модернізований російський стратегічний бомбардувальник Ту-95МС оцінюється в понад 100 мільйонів доларів. Це більш ніж 100 000-кратна різниця у вартості”, – наголошується у повідомленні.
Також зазначається, що знищення бомбардувальників Ту-95МС, які є ключовим елементом стратегічної авіації Росії, завдало серйозного удару по її військовому авторитету та ядерній доктрині.
Це означає:
Ослаблення здатності до ядерного удару у відповідь.
Значне зниження можливостей завдавати звичайні удари на великі відстані.
Зростаюча залежність від менш потужних Ту-22М3 та обмеженого парку Ту-160.
Відсутність швидкої заміни через неготовність перспективного ПАК ДА.
Відчутне підривання репутації російської “військової машини” та її стратегічних концепцій.
