Олеся не хотіла пишне весілля. Навіщо, питається, витрачати такі гроші, щоб нагодувати натовп малознайомих родичів, яких лише на весіллі і побачиш. Але Галина Іванівна вперлася: ні, сто чоловік і не менше! Єдиний син одружується. Повинен бути бенкет! А то ще скажуть, що грошей пошкодували

Микита зустрічався три роки. Олесі було – вісімнадцять, йому – двадцять шість. Особливої ​​любові там не було, скоріше, звичка і страх самотності. Але зовні розважливий і дорослий чоловік на ділі був ще тою дитиною. Коли Олеся сказала, що носить під серцем дитя, він втік на кілька тижнів. А потім повернувся з квітами і каблучкою.

Домовилися про весілля. Тільки ось Галина Іванівна, майбутня свекруха, чомусь вирішила, що весілля не дітей, а її. Почала втручатися буквально у все.

Олеся не хотіла пишне весілля. Навіщо, питається, витрачати такі гроші, щоб нагодувати натовп малознайомих родичів, яких лише на весіллі і побачиш. Але Галина Іванівна вперлася: ні, сто чоловік і не менше! Єдиний син одружується. Повинен бути бенкет! А то ще скажуть, що грошей пошкодували.

– Ми тобі вже і сукню весільну вибрали, – клопоталася Галина Іванівна. – Сама мріяла в такій під вінець піти. Та тільки не було тоді нічого подібного. Хоч ти, дитино, краще жити будеш.

Але Олесі зовсім не сподобалася сукня мрії свекрухи: кремово-біла, схоже на торт, з якимись трояндочками. Одним словом, ніяка.

Посварилися вони тоді зі свекрухою. Микита став на бік мами. Докоряючи Олесі:

– Ну, чому ти така невдячна? Мама ж добра ля тебе хоче.

– А я її про це просила? – розлютилася Олеся. – Це моє весілля, і моє життя.

– А ось тут ти помиляєшся, люба, – закричав Микита. – Це не твоє весілля, а наше! І моя мама там буде грати головну роль. На відміну від твоєї, вона цікавиться нашими справами.

– Моя мама просто поважає наше особисте життя, – мало не плакала Олеся.

В той же день вона зібрала речі і з’їхала від свекрухи. Та сильно образилася, але Олесі було якось все рівно. І так повно турбот: підготується до народження сина, закриє проєкти на роботі, здасть сесію.

Заміж Олеся вийшла в сукні, яку їй за ніч пошила сестра. Скромну, але шалено елегантну. Правда, свекруха дивилася на неї, як на ганчірку для підлоги.

Все розпочалось в РАЦСі, коли Галина Іванівна дізналася, що Олеся хоче залишити дівоче прізвище.

– Як це так? – здивувалася свекруха. – Та що ти собі взагалі дозволяєш? Так нашу сім’ю ще ніхто не ображав. Щоб прізвище чоловіка законного не взяти!

Але Олеся все ж відстояла право на своє прізвище. І свекрусі залишалося тільки мовчки червоніти від злості.

До слова, шлюб Олесі та Микити тривав досить довго: цілих п’ять років. А потім Олеся взяла доньку Соломійку, кішку Ізю і пішла від чоловічка, якому комп’ютер і розваги з друзями були набагато дорожче, ніж сім’я.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Олеся не хотіла пишне весілля. Навіщо, питається, витрачати такі гроші, щоб нагодувати натовп малознайомих родичів, яких лише на весіллі і побачиш. Але Галина Іванівна вперлася: ні, сто чоловік і не менше! Єдиний син одружується. Повинен бути бенкет! А то ще скажуть, що грошей пошкодували