Олександру Пікалову 30 січня виповнилося 50 років — і це той рідкісний випадок, коли ювілей проходить майже непомітно для публіки.
Після початку повномасштабного вторгнення один із ключових авторів і акторів «Кварталу 95» практично зник із соцмереж і медіапростору. Його останній пост в Instagram датується лютим 2022 року — далі тиша. Але це не означає, що Пікалов зник із життя країни.
У квітні 2022 року стало відомо, що він вступив до лав Національної гвардії України. Згодом з’ясувалося, що служить він в Іміджево-видавничому центрі Нацгвардії — підрозділі, який займається інформаційною та культурною роботою.
У січні 2024 року нардеп Володимир Ар’єв підтвердив: Пікалов досі на службі, отримує грошове забезпечення за нормами військовослужбовця, але паралельно бере участь у концертах «Кварталу».
Саме тому він досі грає Януковича й Коломойського в новорічних випусках. Для кожного такого виступу потрібен офіційний дозвіл від командування частини. Як пояснював колега Євген Кошовий в інтерв’ю «Коротко про», лист із датами концертів надсилають заздалегідь — іноді дозволяють, іноді відмовляють. На новорічний «Квартал» дозвіл таки дали: Пікалов вийшов на сцену в ролях президента-втікача та олігарха в СІЗО.
Ще задовго до 2022 року Пікалов був активним волонтером. З 2014-го він їздив із концертами до військових частин і госпіталів, передав на АТО кілька автомобілів. Саме цей досвід, за словами колег, став ключовим, коли він вирішив піти служити вже повноцінно. У 2023 році разом із іншими акторами «Кварталу» він отримав орден «За заслуги» III ступеня — за понад 140 виступів перед військовими, благодійні концерти за кордоном і внесок у підтримку армії. Це рішення викликало дискусію в суспільстві, але в ОП пояснили: нагорода — за реальну допомогу фронту.
Сьогодні про Пікалова майже не пишуть у медіа — він не веде соцмереж, не дає інтерв’ю, не світиться на публічних заходах поза «Кварталом». Але він там — на службі, у формі, з автоматом і з гумором, який досі рятує побратимів. А Янукович у його виконанні на сцені — це вже не просто жарт, а нагадування, що навіть у війні є місце для сатири.
