– Ой,мамочко це мій майбутній чоловік. Ми у тебе житимемо, ми б і самі на кухню перебрались, але ми ж молоді сама розумієш? – і дивиться на мене чекаючи, що я сама запропоную жити на розкладачці в кухні. А дзусьku, донечко. Ось біг, ось поріг

– Ой,мамочко це мій майбутній чоловік. Ми у тебе житимемо, ми б і самі на кухню перебрались, але ми ж молоді сама розумієш? – і дивиться на мене чекаючи, що я сама запропоную жити на розкладачці в кухні. А дзуськи, донечко. Ось біг, ось поріг

У мене  2 дочки і нещодавно я попросила їх обох від мене з’їхати. Разом з їх другими половинами і проблемами. Тому що втомилася тягнути їх всіх одна. Чоловіка у мене немає, дівчата залишилися без батька в 16 і 11 років, так що отримала я від життя  по повній. Чи допомагав мені хто? Звісно. ніхто.

Виросли мої дочки, відучилися. Старша в технікумі, а молодша інституті в минулому році закінчила. Думаєте я відпочила?

-Мама, – 6 років тому відрапортувала старша Ніна, – це Вадик, ми одружимося. Можна ми з тобою поживемо трохи?

До цього дочки жили в одній кімнаті, я – в інший. Але з появою «тимчасового» мешканця на ім’я Вадик, довелося мені з молодшою дочкою з’їхатися.

-У нас немає грошей, – розводила руками дочка на мої пропозиції скидатися на харчування. Ми на квартиру збираємо, я в дикреті і дитина маленька. Мамо, ну ти ж моя мама, допомагай!

І я шість років допомагала чим могла. Наташа, молодша донька, вважала, що Ніна зобов’язана з’їхати. Хоч куди,  вважала, що Вадим мав би докласти зусиль. Ніна прикривалася малюком і тим, що зараз усім не просто в цьому світі.

-Хто на кухні посуд в раковині залишив? – репетувала Ніна, – Я тільки вимила! Наташа, прибери за собою!

-Я вранці прибирала за всіма, – відповідала на окрик сестра, – тепер ти за мною прибери!

Я намагалася їх помирити, намагалася розділити обов’язки, але без результатів:

-Це твій чоловік накидав повне відро! Нехай сміття і несе! Це твій син розсипав, ти і підмітай!

-Я – мужик, я не зобов’язаний сміття виносити за цілим табором!

-Це дитина! Важко прибрати чи що?

Накопичити на іпотеку. За три роки Ніна з чоловіком так і не змогли. На харчування мені давалося рідко, мало і нерегулярно: декрет, грошей немає.

Терпіння моє скінчилось одного вечора. Приходжу з роботи, а на кухні Наташа з молодиком сидить.

-Це Діма, він не з міста, ми скоро розпишемося, а поки поживемо тут.

-Де? – питаю.

-Ну тут, – розводить дочка руками абстрактно малюючи половинку овалу, – у тебе скоро буде внук або внучка.

-Ви на кухні зібралися жити? – уточнюю я, намагаючись зберігати спокій.

-Ми б і не проти, – каже Наташа, але Нінкин Вадим ночами звик до холодильника бігати. А ми, молоде подружжя. З тобою в кімнаті – нам теж не варіант.

І мовчить, чекає, коли я здогадаюся запропонувати сама: живи, дочко, а я вже на кухні, ви ж молоді, вам потрібніше. Я не виправдала надій дочки.

– Я даю всім вам 2 тижні, – оголосила я і Наташі і  Ніні, – шукайте варіанти, збирайте речі і з’їжджайте.

– Як так? – не зрозуміла Ніна, – Куди? Я тут прописана, це мій дім. Ну і що, що Вадим не прописаний і дитина прописана у свекрухи! Через Наташу все, нехай вона і йде кудись.

Я сказала, що квартиру продам, якщо добром мої доньки залишати її відмовляться. Я втомилася, мені набридло бути обслугою для всіх. Свій борг я виконала: дочок виростила, освіту їм дала.

Донькики 0бразилися.

-Ніколи, чуєш, ніколи ти онука більше не побачиш!

-І я коли стану матір’ю, тебе не покличу! Всіх вигнала, будеш тепер жити розкошуючи! Що ти за мати така!

Вони таки всі виїхали з мого дому. зі мною ніхто з них не розмовляє. навіть родичі не телефонують. Можливо, я й не права, але в момент коли за ними зачинились двері, я стала однією з найщасливіших людей на планеті.

Щось мені підказує, що на старості років мене не на кухню б донечки виселили, а ще далі. Але це так, домисли.

текст редаговано – intermarium.news

Головне фото –

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

– Ой,мамочко це мій майбутній чоловік. Ми у тебе житимемо, ми б і самі на кухню перебрались, але ми ж молоді сама розумієш? – і дивиться на мене чекаючи, що я сама запропоную жити на розкладачці в кухні. А дзусьku, донечко. Ось біг, ось поріг