Ох, тільки ледачий не обговорював останню сільську сенсацію. З кожною годиною і з кожним новим оповідачем та подія обростала новими пікантними подробицями. Закуток де жила Наталя з Ромчиком, так узагалі сьогодні ніби головна вулиця столиці у вихідний день. Чи не кожен мешканець невеличкого села пройшовсь поз двір молодих і ніби випадково за паркан зазирають. Поцокають язиками і бігцем до магазину – обговорювати

Ох, тільки ледачий не обговорював останню сільську сенсацію. З кожною годиною і з кожним новим оповідачем та подія обростала новими пікантними подробицями. Закуток де жила Наталя з Ромчиком, так узагалі сьогодні ніби головна вулиця столиці у вихідний день. Чи не кожен мешканець невеличкого села пройшовсь поз двір молодих і ніби випадково за паркан зазирають. Поцокають язиками і бігцем до магазину – обговорювати.

А подія таки значна, що й казати. Роман вчора ввечері з обласного центру, як повернувся – так Наталю з дому і виставив. Усі речі її з хати прямо у двір повиносив і там під дощем і залишив. Кажуть, та лементувала і навіть наряд визвала, але зробити нічого не змогла. Так мокра в домашньому халаті до матері і пішла.

Сам Роман по обіді з’явився. Трохи перехиливши почав зі сльозами на очах розповідати, яка ж його Наталя підступна виявилась. Вона ж його цілих два роки навколо пальця обводила і гроші виманювала казна на що.

А справа ось у чому. У Наталі і Романа двоє дітей близнят. Обидвоє у обласному центрі навчаються у одному і тому ж інституті. Влаштовувала дітей на навчання і їздила до них завжди саме Наталя, а Ромчику власне це й не цікаво було. Видасть двадцять тисяч, аби жінка за навчання дітей у цьому році заплатила і все, далі не його турботи.

Так було два роки і далі б так тривало, аби не запросив Романа друг у той самий обласний центр на підробіток. Ромчик відпрацював і оскільки був не далеко, та й час мав – вирішив оплатити навчання дітей у інституті.

Яким же було здивування чоловіка, коли виявилось, що діти його на державному навчаються. Ромчик тричі перепитував, але таки так: двоє його дітей відмінники і жодної копієчки платити не повинні, та й не оплачували ніколи. Виходить Наталя спокійнісінько дивлячись в очі чоловікові гроші забирала і геть не туди куди мала б.

Ну чим не сенсація, а? До вечора навколо бідолахи зібралось повно слухачів, які жадібно ловили кожнісіньке його слово. Наступного дня село гуло ще більше, адже до магазину уже Наталя прийшла. Та теж не стала нічого приховувати і навіть винною себе не вважала.

— Я з нам двадцять років прожила і дітей з ним підняла. Я ж навіть в декретну відпуску не ходила, одразу на роботу вийшла, Бо ж мій чоловік ніколи у хату жодної копієчки не приносив. Потрібно техніку, коври чи шафи купити – будь-ласка він за все заплатить, а на продукти ніколи і ні копієчки. Я всі ці роки годувала його і дітей, одягала. Коли просила бо ж не вистачало, він відмовляв та ще й мене винною робив. За його словами я не вмію виявляється грошима розпорядитись. А діти пішли навчатись, так я ж сама не можу двох студентів потягнути. От і брала ті гроші у нього. Якщо порахувати, то там по тисячі на місяць кожному, вважайте що й нічого.

Навіть ті, що ще зранку жінку засуджували, замовкли. А й справді, хто знає, що там і як. Хоча Наталя теж не промах виявилась. Це ж треба таке вигадала!

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головна картинка – pexels

 

 

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ох, тільки ледачий не обговорював останню сільську сенсацію. З кожною годиною і з кожним новим оповідачем та подія обростала новими пікантними подробицями. Закуток де жила Наталя з Ромчиком, так узагалі сьогодні ніби головна вулиця столиці у вихідний день. Чи не кожен мешканець невеличкого села пройшовсь поз двір молодих і ніби випадково за паркан зазирають. Поцокають язиками і бігцем до магазину – обговорювати