Обличчя наливалося злістю від найменшої згадки про випадково відкриту есемеску на телефоні Бориса: «Люблю, цілую, скоро буду». Звісно, вона виписала той номер із позначкою «шеф» і довго мудрувала, під яким приводом познайомитися із суперницею

Соня ніколи за словом у кишеню не лізла. І навіть коли Борис її покликав заміж, ступаючи на рушничок щастя у ЗАГСі, на вушко йому прошепотіла: «Люблю до чортиків, але як в гречку скочиш – відріжу твоє щастя по самі «маракаси». Боря тоді лиш криво усміхнувся у відповідь. Але через кілька років, як зустрів Ліду, згадав слова дружини.

Їхнє сімейне життя нагадувало човен у морі: то тихо гойдався на хвилях у безвітряну погоду, то мало не тонув через потужні бурі. Бо сварилися молодята частенько. Причин багато шукати не треба було – емоції Соні зашкалювали, коли бачила поряд з чоловіком будь-кого з жіночок. Здавалося, ревнувала навіть до старших тіток, які Борі в матері годилися. Не соромилася ввечері влаштувати «допит»: що за одна, звідки, чого біля її чоловіка крутиться. Спочатку Борис не звертав на це уваги, навіть з того приводу жартував. Але потім зрозумів – у Соньки ревнощі хворобливі. Тому старався уникати таких ситуацій, аби марно не розпалювати її й так багату уяву.

За матеріалами – Вісник.К.

Аж тут зустрілась йому Ліда. Якось скорочував дорогу на роботу через парк і побачив там це сонячне дівча. Таке світле й грайливе, як зайчик ранкового променя. Вона йшла йому назустріч – і кожною своєю клітинкою вабила до себе. А руденькі локони, що ледве торкалися її плечей, жаринками запали в самісіньке серце. У ту мить він був думками далеко від Соньки.

– Дівчино! Дівчино! – гукнув Борис, коли юнка вже минула його і поспішила до виходу з парку. – Ви дещо загубили.

Рудоволоска оглянулася. Вона стала гарячково шукати очима на доріжці, що ж у неї випало? Та нічого не знаходила. Відкрила сумочку, перевірила – все на місці. Нарешті свій погляд спрямувала на незнайомця, який її окликнув:

– І що ж?

– Посмішку! Чарівна дівчина загубила розкішну посмішку!

Він зробив жест, наче щось підняв із землі та повітрям надіслав до дівчини. Від несподіванки та розсміялася.

– Ну, так ще до мене ніхто не залицявся…

Тоді Борис вперше запізнився на роботу. Та знайомство з Лідою було того варте. За кілька днів він вже знав про дівчину все: де живе, де вчиться, що любить. Дарма, що молодша майже на 20 літ, вона серйозно його зацікавила. Тим більше, у Соньки був черговий період розбірок – так хотілося втекти від того у тиху гавань під назвою «Ліда». Хоч тоді згадав слова своєї половинки, кинуті йому в день весілля. Аж мороз пробіг по шкірі, коли уявив.

***

Соня не тямилась від злості: як тому бевзю вдавалося її обманювати цілих два роки?! Та вона вже мало не про всіх жінок у місті все знала. А про цю досі не чула – не попадалась ні разу на очі. Обличчя наливалося злістю від найменшої згадки про випадково відкриту есемеску на телефоні Бориса: «Люблю, цілую, скоро буду». Звісно, вона виписала той номер із позначкою «шеф» і довго мудрувала, під яким приводом познайомитися із суперницею. І вигадала «дзвінок від банку». Це був найлегший спосіб – і Лідка без найменшої здогадки виказала начебто співробітниці фінансової установи свою адресу!

А Борис останнім часом став ну просто ідеальним чоловіком. Часто дарував квіти, підносив Соні всякі дрібнички. Згадала, що так прекрасно все було у них хіба до весілля. А потім сімейна рутина затягнула у свою круговерть. Ще й Соня ніяк не могла стати матір’ю. Це її дуже турбувало. Можливо, навіть більше, ніж ревнощі. І в момент, коли вона після візиту до спеціаліста переконалася, що нарешті чекає від Борі дитя, потрапило їй на очі те повідомлення. Здавалося, земля втікала з-під ніг. Ще вчора вона точно виконала б свою весільну обіцянку повідривати «маракаси». А тепер вирішила пощадити батька майбутньої дитини. Та лишати роман непоміченим не стала, а вигадала відплату і науку для коханки.

***

Надворі кипіло літо – пора закруток. Соня попросила чоловіка на вихідні їй закупити усе для чилійського соусу. Той з радістю притягнув дружині з ринку найгостріших перчиків, бо той соус – улюблена його заправка до всіх м’ясних страв.

На кухні смачно запахло – вариво закипало. Раптом задзвонив Борин телефон. Він вийшов з кухні, повідомивши Соні, що це – шеф з роботи, має йому відповісти. Для певності показав екран, на якому так і висвітлилося – «шеф». Та Соня добре знала, хто насправді дзвонить. Емоції вирували, як той соус в каструлі. Але цього разу намагалася їх не видати.

У неділю чоловік зазвичай проводить час з друзями. Їздять десь порибалити чи ходять на більярд. Соня любила лишатися сама вдома. Але цього разу й вона десь збиралася.

– Ти куди? – здивовано запитав Борис.

– До сестри. Соусу баночку занесу, – відповіла й швиденько пішла з дому.

Вона справді зайшла до своєї Світлани. Але для іншого.

– Сестричко, хочеш зробити добру справу? – запитала.

– А що треба?

– Одну курку провчити. Ти зі мною?

– Що, Борька таки в гречку скочив? Не подіяли твої перестороги?

– Не подіяли. Але я знаю, як то вирішити.

За пів години вони підходили до будинку, в якому жила Ліда. Соня набрала суперницю. Цього разу повідомила, що дівчина нібито виграла якийсь розіграш, що проводив банк, і кур’єр уже в дорозі, ось-ось доставить їй подарунок. Ліда втішилася. І коли у двері квартири задзвонили, не роздумуючи відкрила.

Соня не церемонилася. Переступивши поріг, вона тицьнула Ліді своє весільне фото.

– Ах ти ж! Тобі ровесників бракує, що ти «папіка» захотіла? Буде тобі зараз вся гострота почуттів!

Соня не дала дівчині сказати ні слова. Сестра взяла Борину любаску за руки, а дружина хлюпнула з банки свій гострий соус просто туди, куди було треба.

– Будеш знати, як моя душа пече!

Задоволена собою, Соня повернулася додому. Надвечір приїхав чоловік. Він винувато глянув в очі дружині:

– Нащо ти так?

– Щоб навіть у думках такого більше не мав. Останнє китайське попередження! Який приклад ти даси синові?

– Синові? – здивовано перепитав.

– Так-так. Я при надії…

***

Ображена Ліда потягнула Соню до суду. Але майбутня мама відбулася лише штрафом.

Автор – Світлана РІДНА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Обличчя наливалося злістю від найменшої згадки про випадково відкриту есемеску на телефоні Бориса: «Люблю, цілую, скоро буду». Звісно, вона виписала той номер із позначкою «шеф» і довго мудрувала, під яким приводом познайомитися із суперницею