– Ну так звичайно ніяких грошей не вистачить, – голосила мама, – у вас же все, перепрошую, на вбиральню йде! Як тут іпотеку платити? Кілограм яловичини, це ж тиждень можна їсти і перше, і друге, а у тебе – на один раз за стіл сісти

Україна

– Ну так звичайно ніяких грошей не вистачить, – голосила мама, – у вас же все, перепрошую, на вбиральню йде! Як тут іпотеку платити? Кілограм яловичини, це ж тиждень можна їсти і перше, і друге, а у тебе – на один раз за стіл сісти!

Я зробила одну величезну дурницю. Власне не я таке зробила, а з подачі власної мами. У мого чоловіка була спадкова кімната в комуналці.

– Продамо, – вирішив Ілля, коли ми одружилися, – візьмемо в кредит трикімнатну. Адже діти у нас будуть і сподіваюся, не одне.

Я тоді працювала, чоловік працював, не сумнівалися, що ми впораємося. Відчула, що при надії я на 3-му році спільного життя, очікувано і до нашої з чоловіком радості.

– Двійня? – ахнула мама, дізнавшись результати обстеження, – Та як же ви впораєтеся? Я вже не кажу про те, що це подвійні клопоти, адже двом відразу треба всього в 2 рази більше!

А ми були раді. І навіть дізнаватися стать майбутніх дітей навмисно не стали, закуповуючи все нейтральних кольорів, але в подвійній кількості.

– Не даремно троячку брали, – говорив Ілля, – як знав я, що сім’я велика буде.

Перед появою дітей мені довелося похвилюватися: у чоловіка негаразди були з роботою, він оголосив, що деякий час буде отримувати набагато менше, ніж раніше.

– Не переймайся, я або нову роботу знайду, або з цією все налагодиться – заспокоював мене чоловік – не сумнівайся, вирулимо.

– Мене на пенсію випроваджують, – «ощасливила» і мама за тиждень до щасливої дати, – а пенсія, сама знаєш, яка. Як комунальні оплатити і жити на що, я вже не кажу про те, що тобі абсолютно нічим допомогти буде.

Про те, що мені допомагати не треба, я сказала відразу: діти наші і клопоти наші. Ми дорослі люди і руки-ноги на місці. Але мама образилася:

– Добре тобі не допомагатиму, ти впораєшся, ти заміжня, а я на що жити буду? Ніякого розуміння і співчуття до матері!

Мама моя з батьком жити не стала, розійшлися ще до того, як я з’явилась. Жила мама тоді з батьками, я бабусю з дідом пам’ятаю, але погано. Вважай все життя ми з мамою в двокімнатній, що залишилася від маминих батьків і прожили. Мама сама говорила, що жили непогано:

– Нам двом завжди всього вистачало. Я отримувала непогано, та й аліменти все ж татусь твій платив.

Після появи сина і дочки, мама знову прийшла і завела розмову.

– Ти просто не знаєш, не уявляєш поки, як це буде, з двома дітьми, а чоловік на роботі. Мені з тобою однією батьки допомагали і то, з ніг валилася, бувало. А тут двійня, а підростати почнуть?

І врешті-решт мама озвучила свою пропозицію:

– Все одно мені до тебе бігати, хіба я зможу кинути тебе з дітьми одну. Так можна все з користю зробити. У вас 3 кімнати. Онукам коли ще окремі знадобляться, давайте я до вас переїду. Буду допомагати, а мою квартиру здамо. Ось вам і на іпотеку! А разом і прогодуватись дешевше. Один стіл завжди вигідніше.

Я з чоловіком порадилася. Природно він сприйняв новину про те, що теща тимчасово переїде до нас без особливого ентузіазму, але не відмовив.

– Якщо так тобі буде простіше і спокійніше, я згоден. Це ж не назавжди? Відправимо дітей в садок і теща до себе повернеться?

На всі питання я відповіла ствердно. Мама переїхала до нас, знайшла орендарів на свою квартиру. З оренди ми дійсно стали платити іпотеку, а пенсію у мами не забирали зовсім.

– Ну тоді я буду збирати, – вирішила мама, – раз ви мене годуєте, то я відкладати зможу. Подивимося на що. Може для внучат що куплю, може ремонт після квартирантів в моїй квартирі доведеться робити.

Перший місяць все було тихо і спокійно. Мама мені допомагала з дітьми, чоловік незабаром пішов на нове місце і наш дохід цілком відновився. Готувати в своєму будинку я воліла сама, але поступово, поволі, мама почала коментувати наш раціон і наші витрати.

– Куди ти стільки відбивних нажарила? – питала вона невдоволено, заходячи на кухню, – Мені половинку, тобі половинку, ну гаразд, цілу з’їси, чоловікові одну. А куди ти їх вже цілий контейнер насмажила?

Ага, моєму двометровому Ілліе, який працює фізично, однією відбивною наїстися – фантастика, та й з собою на роботу він бере. І це все я спокійно пояснила мамі.

– Рису побільше йому поклади, – це було приблизно через тиждень, – Не одні ж котлети їсти!

Ілля застиг з виделкою, на яку був насаджений шматок котлети.

– А що я такого сказала? дивувалася мама зі мною наодинці, коли я їй вимовила за те, що стежить за зятем, – Так харчуватися, ніяких грошей не вистачить! Можна і 2 кілограми яловичини ум’яти за один раз. Смачно, розумію, але він же повинен розуміти, що більша частина доходів іде на його їжу!

– Але він же на неї і заробляє, – кажу, – він працює фізично, він чоловік, йому треба м’ясо, та й я м’ясо люблю. Так незручно вийшло.

– А що незручного, – мама повернулася до розмови на наступний день, – ось я з батьками і з тобою жила. Сідаємо за стіл вечеряти, так на тарілці по маленькому шматочку гуляшу і картопля, а ще капуста квашена або огірочки солоні. І не треба мені розповідати, що я не знаю, скільки їдять чоловіки, я ж бачила, скільки їв батько.

Дід працював в школі вчителем малювання, зростом він був 160 сантиметрів. Порівняла теж. Чоловіка мого – на будівництві муляра і батька – вчителя. Ілля на 2 голови вище мого діда.

– Ну і ну, – коментує мама ще через тиждень увечері, – я ж бачила, як ти тиждень тому сало солила. І де то сало? У морозилці малесенький шматочок залишився. І сказано це було так, щоб зять чув, він якраз підійшов відрізати собі сала на бутерброд.

– Мама, – не витримала я, – перестань дорікати шматком мого чоловіка. Нехай їсть. Він врешті-решт їсть на свої.

– На свої? – не витримала мама, – А чи не на мої? Їв би він так, якби з оренди моєї квартири грошей не було? А? Я за вашу іпотеку плачу, з вашими дітьми сиджу, а слова сказати права не маю?

Не витримала я того усього. От усьому є межа – оті дорікання були моєю. Увечері попросила маму повернутись до себе.

— Я квартиру здала, чужих людей туди пустила, щоб вам допомогти! Я з дітьми няньчусь з вашими! Коли ви просили, я відразу прийшла на виручку. А тепер ви виставляєте мене?

– Мама, – кажу, – але ж все було зовсім не так, ми не просили тебе здавати квартиру і переїздити до нас для допомоги! Та й яка тепер різниця, якщо зрозуміло, що разом жити не виходить. Ти дістаєш мого чоловіка, чіпляєш його, а він господар в хаті!

Але мама вважала за краще забути про те, як і з чого все починалося. За два тижні, що мама дала своїм орендарям на пошук іншої квартири, вона з’їхала до своєї рідної сестри, розповідаючи як дочка і зять не оцінили її безкорисливості і допомоги.

– Потрібна була вам мати – покликали, а не потрібна стала, оперилися, так виставили її за двері! Які ж ви невдячні! – подзвонила мені тітка після події, – Мати тебе виростила, вигодувала, одна піднімала і що у відповідь? Могла б і захистити її перед чоловіком. Вона вас утримувала весь цей час, а ви! Навіть слухати не хочу, що все було не так!

Підсумок такий: З тіткою я припинила будь-які стосунки. 4 роки чоловік мій не спілкується з тещею, я спілкуюся, але дуже натягнуто. Онуків бабуся не бачить, до себе не забирає, до нас не приходить.

До чого я це розповідаю? Ділюся, хочу послухати поради та побачити коментарі. А може бути комусь і застереженням послужить моя історія.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN