— Ніякої дарчої ви оформляти не повинні, – мовив дивлячись старенькій в очі нотаріус. Він уперше в житті от так вчинив – наздогнав клієнта, аби пояснити, що той щось робить не так, – Не знаю, ким вам там доводиться той чоловік, але якщо вже так припекло віддати йому своє житло, то продайте. Так принаймні матимете пів року на те, аби відмовитись від угоди і повернути своє майно

Україна

— Ніякої дарчої ви оформляти не повинні, – мовив дивлячись старенькій в очі нотаріус. Він уперше в житті от так вчинив – наздогнав клієнта, аби пояснити, що той щось робить не так, – Не знаю, ким вам там доводиться той чоловік, але якщо вже так припекло віддати йому своє житло, то продайте. Так принаймні матимете пів року на те, аби відмовитись від угоди і повернути своє майно.

Галина Петрівна стояла розгублена. Озирнулась довкола, чи ніхто не бачить і почала скоромовкою розповідати цій сторонній, але точно посланій Богом людині, чому власне вирішила відписати свій дім тому молодику.

Галина Петрівна ніколи не вирішувала своєї долі сама. Донька великих чиновників ходила на ті заняття, які обирали батьки, пішла до інституту, який обрали і заміж вийшла за того. на кого батьки вказали.

На диво, чоловік виявився порядним і забезпеченим. Свою Галиночку любив і беріг, а коли знайшлась у них донечка, то узагалі своїх дівчаток на руках носив. Галина Петрівна працювала так, аби вдома не сидіти, адже чоловік забезпечував повністю. Мали вони власний великий дім під столицею, авто з особистим водієм і робітницю, яка готувала, прасувала і прибирала.

Відео дня:

Прожила Галина “за мужем” довгих сорок років, аж тут не стало його. На той час донька уже була заміжньою і аби розрадити матір переїхала з чоловіком жити до неї. Степан, чоловік доньки, ніколи не користувався прихильністю Галини Петрівни і її чоловіка. За свою нестриманість і надто різкі висловлювання в домі сватів він був не частим гостем. Тому коли переїхали до Галини Петрівни на постійне місце проживання – поставив питання руба: аби він не відчував у цьому домі себе приймаком, най Галина Петрівна подарує цей дім йому.

— Ну а що? – доводив чоловік, – Роботи біля цієї хати не початий край, жінка моя не працює, а я що? Годуватиму і забезпечуватиму тих, хто його і за людину не вважає?

Доводили йому протилежне, як могли. Але хіба віслюку доведеш, що він осел? У доньки уже до розлучення справа доходить, от і вирішила мама, аби доня не мала неприємностей ту хату на зятя переписати, врешті вони у шлюбі вже двадцять років.

— Та хай хоч триста! За життя свій дім не смійте нікому віддавати, бо під парканом закінчите, повірте вже я таке бачив, – скоромовкою мовив нотаріус. – Скажіть, що лиш через купівлю продаж він отримає ваш дім.

Галина Петрівна послухала поради. Чи не вперше в житті пішла на перекір усім і твердо стояла на своєму. Зрештою, зять погодився, адже вважав свою тещу недалекою і не самостійною, втім, як і дружину.

Після оформлення усіх документів перших три місяці ніби й нічого не змінилось. Аж врапт одного дня на подвір’я приїхав бус із робочими. У домі без узгодження і попередження зять розпочав капітальний ремонт. На час ремонту запропонував і дружині і тещі пожити у літній кухні, яка слугувала складом непотребу.

Далі – краще. До будинку завітала матір Степана і з порогу почала поводитись, як господиня. Стало зрозуміло, що ремонт то є її ідея і все довкола віднині буде так, як вона скаже. Донька Галини Петрівни спантеличено намагалась щось заперечити, але від чоловіка отримала порцію зневаги і негативу, аж розплакалась.

Саме тоді і пригадала Галина Петрівна того нотаріуса. Зрозуміла що слова про паркан були віщими. І вирішила відмотати угоду і повернути дім собі, адже час ще був – тиждень.

Ох і лютував Степан. Мало тієї хати не спалив. Вимагав від тещі повернення коштів, яка та нібито отримала від нього продаючи свій дім. Жінка спокійно розпрощалась із вказаною сумою, адже знала, що половина з них скоро повернеться у сім’ю. Донька Галини Петрівни була настільки вражена поведінкою чоловіка, що подала на розлучення з розподілом майна.

— Нічого донечко, – говорила обіймаючи свою дитину, – хай забирає ті долари, аби нам дав спокій.

Автор Анна К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN