– Нічого дивного, – відрізала двірничка. – Нема там ніякої мами. У мами любов трапилася. Чи то в Канаді, чи то де. Костик її і не пам’ятає, скільки йому тоді було – тільки ходити почав. Листоноша наша говорила – мама добре якщо раз на рік напише. Безсердечна

Україна

Про ангелів.

“У однієї жінки все було не те щоб добре чи погано, а ніяк.

Але нічого, вона звикла.

Перед Новим роком зайшла на пошту купити кілька листівок – двоюрідній тітоньці і інститутській подрузі.

Відео дня:

Присіла написати банальні слова.

За столом поруч щось писав хлопчик років шести.

Мабуть, просив у Діда Мороза комп’ютер чи що вони там зараз просять.

І жінка подумала, що треба б відіслати ще одну листівку: “Дорогий Діду Морозе, не міг би ти мені надіслати трішки щастя в особистому житті, будь ласка, я ж у тебе сто років нічого не просила”.

Хлопчисько сопів від старанності. Жінка мигцем глянула, над чим це він так старається. На аркуші танцювали кривенькі літери, «я» і «в» дивилися в неправильну сторону. А написано було так: “Дід Мароз Я хочу шоп Мама зв’язала мені светр з оленями як у Ігоря я себе добре вів твій Костя”.

Ну треба ж. Светр.

Коли вона вийшла, вже знайомий хлопчик стрибав біля поштової скриньки, росту не вистачало, щоб опустити лист. І в стрибку не виходило.

– Давай я тобі допоможу, – сказала жінка. – І не стій на холоді, біжи до батьків. Чи з ким ти прийшов?

– Я сам прийшов. Я он у тому будинку живу.

– В тому? Так і я в ньому живу. Он мої вікна, крайні, на дев’ятому поверсі. Ходімо, нам по дорозі.

Біля під’їзду човгала віником двірничка, побачила їх і сердито вигукнула:

– Костику, де ж ти ходиш, тато вже тебе шукає, а ну додому бігом!

Хлопчисько чкурнув у під’їзд не попрощавшись.

– Дивний хлопчик, – сказала жінка. – Уявляєте, написав лист Діду Морозу, щоб мама йому светр зв’язала. Я думала, діти іграшки всякі просять.

– Нічого дивного, – відрізала двірничка. – Нема там ніякої мами. У мами любов трапилася. Чи то в Канаді, чи то де. Костик її і не пам’ятає, скільки йому тоді було – тільки ходити почав. Листоноша наша говорила – мама добре якщо раз на рік напише. Безсердечна.

Через кілька днів завкафедрою сказала:

– Що це вас, Вікторіє Арсентіївно, на рукоділля потягнуло? У вас же з ранку три пари було, вийшли б краще повітрям подихали, а то вся зелена, кола під очима.

Будеш тут не з колами, якщо до Нового року чотири дні, і заліки у студентів, і на в’язання тільки ніч та “вікна” між парами.

Добре, ще руки пам’ятають – і лицьові, і виворітні, і накид, і дві разом.

30-ого довелося вмовляти і матеріально зацікавлювати поштарку – щоб віднесла. Якщо офіційно відправляти – не дійде, не встигне. Обіцянка не видавати обійшлася вдвічі дорожче.

А 31-ого ввечері в двері подзвонили.

І на порозі стояли два Діда Мороза в безглуздих червоних шапках з білими помпонами – великий і маленький.

На маленькому під курткою виднівся светр з кострубатими оленями.

А великий був дуже схожий на маленького. Одне обличчя.

А що там далі – я не знаю.

Але ось що я зараз згадала.

У бабусі моєї була сусідка Кравчиха, скандальна, нерозумна, заздрісна, жадібна.

Противна така тітка.

Пам’ятаю одну їхню розмову.

Кравчиха сказала:

– Ти, Дуню, легко живеш, он у тебе і чоловік майстерний і не п’є, і діти з утворенням, що ж мені нічого, а тобі все – ніби ангел за тобою стоїть радісний?!

А бабуся їй відповіла:

– Так і за тобою, Стефо, ангел стоїть. Тільки ти його печалиш”.

Автор: Hаталія Bолністая.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN