Незабаром Петро поїхав на практику. І — пропав. Кілька місяців жодної звістки. Згодом їй переказали, що у нього інша. Марійка жила немов у тумані. Подруги не дали завалити державні іспити. Вона весь час чекала Петра чи хоча б вісточки від нього. Не могла повірити, що він перекреслив усе, що було між ними. Коли ж за направленням поїхала працювати в село, не витримала й написала йому

Двоє, він і вона, гуляли у весняному лісі. Юні, радісні, вони відчували себе частинкою навколишньої природи, що пробуджувалася після зими. Замріявшись, забрели на галявину і заніміли: вся вона була в пролісках. «Це для тебе, — сказав він. — То мій дарунок»…

Марія, 50-річна жінка, збиралася їхати в обласний Центр реабілітації інвалідів, де їй мали виготовити протез. Переживання після того, як залишилася без ноги, ще не минули, але Марія заборонила собі занурюватися в сумні думки, натомість зосереджувалася на повсякденних турботах. Треба чимшвидше стати на ноги, давати собі раду, бути серед людей — ось девіз її нинішнього життя.

Місто, де колись навчалася в інституті, навіяло чимало спогадів. Тут лишилися її нездійснені мрії, перше кохання і невірність… Та втраченого не повернути. Спочатку Марія не думала зустрічатися з колишніми однокурсниками, які жили в цьому місті, не хотіла, щоб її бачили на лікарняному ліжку. Втім, повагавшись, усе ж зателефонувала Олені, подружці, а та привела ще кількох.

Жінки довго говорили про своє нинішнє життя, згадували студентську юність. Дорікали Марії, що, виїхавши в село сусідньої області, надовго припинила спілкування з ними. А вони якось зустрічалися своїм курсом. Олена завела мову про те, що її шукав Петро. Переживав, казав, що хотів вибачитися. За якусь мить вона додала, що дала йому її номер…

І ось він зателефонував, сказав, що завтра приїде.

Марія цього не очікувала. Що змушує Петра після стількох років шукати зустрічі з нею?

Та остання їхня весна міцно вкарбувалася в її пам’ять. Теплими вечорами, вирвавшись із читального залу бібліотеки, вони їздили до лісу, гуляли містом. У них був улюблений маршрут, своя вуличка. Говорили про все, а надто про своє кохання, подальше спільне життя…

Незабаром Петро поїхав на практику. І — пропав. Кілька місяців жодної звістки. Згодом їй переказали, що у нього інша. Марійка жила немов у тумані. Подруги не дали завалити державні іспити. Вона весь час чекала Петра чи хоча б вісточки від нього. Не могла повірити, що він перекреслив усе, що було між ними. Коли ж за направленням поїхала працювати в село, не витримала й написала йому. Відповіді чекала довго. Нарешті отримала: «Нам треба забути одне одного».

Робота в школі, новий колектив — усе це відволікало від важких думок. Та все одно вона сподівалася, що Петро повернеться до неї. Марно… Тим часом у її житті з’явився Павло. Відступивши перед його настирливим натиском, Марія вийшла за нього заміж. І тут обізвався Петро. Писав, що в його житті ніколи не складеться таких стосунків, які були у них, покладав провину на себе за їхній розрив. Марія так і не зрозуміла, чого він хотів. Якось залагодити свою життєву ситуацію? Але для цього потрібні дії, а не слова. Вона тепер заміжня жінка і не може спричинити неприємність своєму чоловікові. Все має лишитися так, як є.

Її заміжнє життя не було тривалим і щасливим. Давно вже овдовіла. Дочка й робота — оце й усе, що має. Та хіба цього мало? Ось тільки швидше б стати на ноги.

…Петро з ромашками в руках переступив поріг палати. Змінився, дуже змінився, видно, життя не пестило його — це перше, що подумала Марія. Говорили про якісь життєві дрібниці. Петро поривався сказати їй щось важливе, брав за руку. Але її стриманість передавалась і йому. Весь час вона подумки повторювала: він чийсь чоловік і чийсь батько. Я не маю на нього жодних прав…

Коли він пішов, Марія заплакала. Вона все ще кохає цього чоловіка. Ніби й не було розлуки завдовжки 30 років. Але треба жити далі. Все вляжеться, серце заспокоїться турботами, втішиться думкою, що її не оминуло справжнє кохання, тепло якого зігріватиме все життя. Тільки б швидше стати на ноги…

За матеріалами – “Вербиченька”.

Автор – Доброслава ЯРОВА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Незабаром Петро поїхав на практику. І — пропав. Кілька місяців жодної звістки. Згодом їй переказали, що у нього інша. Марійка жила немов у тумані. Подруги не дали завалити державні іспити. Вона весь час чекала Петра чи хоча б вісточки від нього. Не могла повірити, що він перекреслив усе, що було між ними. Коли ж за направленням поїхала працювати в село, не витримала й написала йому