— Невже не розумієш? Вона не просто так в твоєму житті з’явилась. Їй нерухомість твоя потрібна. І оком не змигнеш – житимеш на вулиці. – нашіптували “добрі” люди. А я ні слову їхньому не вірила. І не дарма

— Невже не розумієш? Вона не просто так в твоєму житті з’явилась. Їй нерухомість твоя потрібна. І оком не змигнеш – житимеш на вулиці. – нашіптували “добрі” люди. А я ні слову їхньому не вірила. І не дарма

Скільки себе пам’ятаю, я жила в дитбудинку. Мама відмовилася від мене, від однієї з двох двійнят, тому що, як вона вважала, «з двома дуже складно». Як вона це провернула юридично, я не знаю. Напевно, закон дозволяє таке. Сестрі пощастило, і вона залишилася в родині.

Не можу сказати, що в дитбудинку погано. Там весело, там є друзі і завжди поруч люди. Там ніколи не відчуваєш самотності. Але батьківської любові і родинного тепла звичайно, не вистачає.

Коли я потрапила з дитбудинку в доросле життя, зрозуміла: тут мені дуже самотньо. Випускникам дитбудинків надається своя житлоплоща. Знаю, нам навіть заздрять з цього приводу. Але найчастіше заздрити нема чому. Нерідко в якості житлоплощі дають кімнату в гуртожитку, дуже погану, розвалену, стару. У такій обстановці жити невесело. Тому що накопичити грошей навіть на початковий ремонт складно. От таку я й отримала. З різношерстними сусідами. З завше брудними коридорами і галасливими ночами.

Та й в житті адаптуватися може не кожен. Начебто всі дороги нам відкриті, але не просто. Ми не навчені самостійного життя, втім, як і більшість людей в 18-20 років. Але більшість може в разі невдач піти до батьків, а нам нікуди.

Перші 3 роки  в дорослому житті далися мені нелегко. Я вступила до коледжу, але була там білою вороною: мені доводилося працювати у вільний час, а не ходити на зустрічі, заходи, в бари і клуби. У мене було мало грошей, я погано одягалася.

До моменту закінчення навчання трапилося диво – інакше не назвати. Об’явилася моя сестра. Дехто з тих, з ким я зростала, родичів і бачити не хочуть. Але не я. Тим більше після 3 років складного життя. Тому я її просто вислухала.

Сестра дуже хвилювалася, так як очікувала, що я її просто вижену. Розповіла, що не знала про мене весь цей час, поки випадково не знайшла у тітки старі фотографії, де нас двоє, а ще – документи. Мама всі докази спалила, а тітка не вважала за потрібне повідомити їй про мене.

Спочатку мені говорили, що сестра хоче заволодіти моєю кімнатою: з особистою нерухомістю в країні все складно. Але виявилося, що у неї все гаразд в житті: добрий чоловік, дорога машина, власний дім і квартира.

Вона вчиться заочно і працює, непогано заробляє. Ми довго говорили в ту ніч. Підсумком стало останнє моє запитання.

– Навіщо ти приїхала? Адже ми дорослі вже.

– Але ти ж моя сестра! Я тебе люблю, навіть не знаючи тебе. Знаєш, я завжди мріяла про сестру. І зараз я спілкуюся з тобою, і відчуваю: ти ніби частина мене. Я готова все тобі оплатити. Купити хороше житло. Влаштувати на роботу. Що хочеш. Просто, будь поруч!

Я довго не вірила, але поступово сестра втілила в життя все, що обіцяла. Мої одногрупники, які навіть дивитись на мене не хотіли, тепер хотіли бути моїми друзями, але ні. Мої друзі – перевірені часом і випробуваннями.

Ми з сестрою дві половинки одного цілого великого і справжнього. Нарешті моя душа спокійна. У цьому всесвіті я не самотня, я потрібна комусь, мене справді люблять за мене переживають, про мене піклуються по -справжньому. Я готова пережити кожен день свого нелегкого минулого життя, аби в кінці кінців знову зустріти рідну душу.

Бережіть рідних і близьких. Повірте мені – без них світ порожній. Ніякі статки і друзі не замінять рідної душі. Я точно знаю.

Автор невідомий

Текст підготували – intermarium.news

Головне фото – firestock

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

— Невже не розумієш? Вона не просто так в твоєму житті з’явилась. Їй нерухомість твоя потрібна. І оком не змигнеш – житимеш на вулиці. – нашіптували “добрі” люди. А я ні слову їхньому не вірила. І не дарма