Невістка моя вийшла з декрету на роботу. Тепер вона заробляє набагато більше за свого чоловіка, мого сина. Вона стала задирати носа, постійно дорікати синові. Я їй якось сказала: – Лілю, ти чого досягти хочеш такою поведінкою? Розвалиш сім’ю! А вона сміється мені в обличчя, говорить: “Не бійтеся, Олено Артемівно, нікуди цей скарб, чоловік мій, не дінеться! Кому він зі своєю зарплатою потрібен взагалі? А піде, туди йому й дорога”. А мені шкода свою дитину

– От раніше вони жили, як усі! – розповідає про сім’ю свого сина 57-річна Олена Артемівна. – Сім’я, як звичайна сім’я! Вадим мій працював, Ліля сиділа в декреті з маленькою донькою. Ну, грошей у них було небагато, звичайно. Але на їжу вистачало, голодними вони не сиділи, та й речі найнеобхідніші могли собі спокійно купувати. Та й ми своїм дітям допомагали зі сватами – то грошима, то продуктами їх забезпечували бувало. А потім Ліля вийшла на роботу, стала добре заробляти, і все стало у їхній сім’ї дуже погано.

– Це як? Чому? Хіба так може бути?

– Ну, як. Тому що стала вона задирати свого носа! У неї зарплата через дуже короткий час стала більше, ніж у її чоловіка, мого сина. Дорікає йому постійно, називає бідовим при батьках, при дитині. Звичайно, внучка маленька ще, четвертий рік, але все одно, не можна так говорити, ще й при дитині. Я їй говорила – Лілю, ти чого досягти хочеш такою поведінкою? Розвалиш сім’ю! А вона сміється мені в обличчя, говорить: “Не бійтеся, Олено Артемівно, нікуди цей скарб, чоловік мій, не дінеться! Кому він зі своєю зарплатою потрібен взагалі? А піде, туди йому й дорога”.

30-річній Лілі дуже пощастило: через пару місяців після її виходу з декрету звільнилася її безпосередня керівниця, і місце запропонували їй. Ліля вийшла на нову посаду і довіру повністю виправдала, її старання помітили відразу. Через пів року її підвищили ще, з відповідним збільшенням зарплати.

Тепер Ліля отримує мало не в три рази більше грошей за свого чоловіка. Здається, радіти треба такому розвитку подій. Але Олені Артемівні зовсім не радісно.

– Гроші їй запаморочили голову, крім тих грошей нічого не бачить! – зітхає з сумом вона. – Боюся, до добра не це не доведе, а я нічого зробити не можу.

А от сама Ліля лише з сумом згадує часи, коли вона сиділа в декреті, коли ходила в дірявих чоботях, сиділа на макаронах, весь час затуляла якісь дірки в бюджеті і часом просила грошей у матері-пенсіонерки, щоб купити дитині сиру, хорошого м’яса або хоч найдешевших фруктів.

Зарплати чоловіка їм дуже не вистачало для хоч нормального життя.

– Ніколи йому не пробачу, що занурив нас з дочкою в таку убогість! – каже Ліля. – Повинен хутром навиворіт вивернутися, я вважаю, але забезпечити дружину в декреті та маленьке дитятко. Якщо ти чоловік відповідальний, зрозуміло. Чоловіку соромно не заробляти гроші для своєї сім’ї, хоч на елементарні потреби. Я от після трьох років декрету, без року тиждень, прийшла в офіс – і то заробляю добре, сама свою сім’ю можу забезпечити повністю. Для чого мені тоді такий чоловік.

Антон – хороший, спокійний чоловік, чудовий батько для дочки і, мабуть, непоганий чоловік: дбайливий, уважний, невибагливий в побуті, ніколи й словом не дорікне дружині. Запросто може і їжу сам приготувати, і в квартирі прибрати, і з дитиною допомагав і допомагає дружині з самого початку. І вночі вставав до доньки, і підгузнки міняв, і запросто залишався з малятком, відпускаючи дружину розвіятися до подружок, вона спокійно може піти з дому і не хвилюватися, бо чоловік сам з усім може впоратися. І зараз вовтузиться з дитиною з задоволенням, дочка його обожнює.

– Гроші всі в сім’ю віддавав завжди, до останньої копійки, – розповідає Олена Артемівна.

Біда тільки, що грошей тих було у Антона в принципі небагато. При всіх своїх перевагах, заробляти Антон добре не вміє, на жаль. З кар’єрою йому взагалі якось не щастить. Працює багато років в одній і тій же конторі, і все на початковій позиції, обганяють його всі, кому не лінь, навіть вчорашні студенти, які прийшли в компанію на стажування за копійки, зараз заробляють вдвічі більше ніж він. Не кажучи вже про його ровесників, колишніх однокурсників, більшість з яких, навіть ті, хто ніколи зірок з неба не хапав, давно при посадах і кар’єрах. А Кирило все тупцює на місці.

І начебто фахівець він непоганий, і людина відповідальна і акуратна, але якось не помічають його, чи що, ті, від кого залежить просування по кар’єрі, не бачать заслуг ніяких.

Ліля, за словами Олени Артемівни, почуттів Антона не береже, відноситься до нього не дуже добре. Кирило, опустивши голову, нічого їй не каже, а просто мовчить.

– На скільки його терпіння вистачить, не знаю! – зітхає Олена Артемівна. – Мені особисто внучку мою шкода, залишиться в підсумку дитина без батька. Ліля у нас теж не ідеал, до неї претензії є. І господиня не дуже хороша, і як мати так собі, дитина у неї буває недоглянута. Але ж Антон мій їй мовчить, не дорікає нічим.

Отак живуть тепер її діти, мати дуже хвилюється, але, як зарадити цьому не знає.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Невістка моя вийшла з декрету на роботу. Тепер вона заробляє набагато більше за свого чоловіка, мого сина. Вона стала задирати носа, постійно дорікати синові. Я їй якось сказала: – Лілю, ти чого досягти хочеш такою поведінкою? Розвалиш сім’ю! А вона сміється мені в обличчя, говорить: “Не бійтеся, Олено Артемівно, нікуди цей скарб, чоловік мій, не дінеться! Кому він зі своєю зарплатою потрібен взагалі? А піде, туди йому й дорога”. А мені шкода свою дитину