“Нехай пробачать мене рідні та знайомі, що виношу свою біль на публічний загал”Як закарпатська родина хату ділила:

Нехай вибачать мене мої рідні люди, знайомі та близькі друзі, що виношу власний біль на широкий загал, але так далі жити вже не можу. Почуваюся в ситуації, яка зараз назріла, дуже некомфортно, пише zakarpatpost.net.

Ми з мамою стали для брата з сестрою ворогами.

Отже, почну спочатку. Живемо ми на Тячівщині. Мама вийшла заміж у 18 років, батькові тоді було 24. Уже в 21 рік у неї було троє дітей.

Спочатку побудували крихітну тимчасову хатку, де була лише одна кімната і кухня. Потім почали зводити більший будинок на 120 метрів квадратних. Батько працював ковалем. Мама – продавчинею в магазині, на роботу вийшла, коли мені було п’ять років. Я в родині найменша. Аби облаштувати житло, батьки «крутилися», як могли. Мама то кредит візьме і щось нам прикупить, то ночами в’яже і щось для хати придбає. А батько всі кошти вкладав тільки в будинок. У мами було сіре життя радянської жінки: дім – родина – робота – город – кухня і ніякого відпочинку. Тільки раз на місяць батьки могли собі дозволити піти у кіно, і то лише на останній сеанс. Так тривало довго, аж поки ми не повиростали.

Потім старша сестра влаштувалася на роботу, вчилась у вечірній школі. Треба було за щось одягатися, тож підробляла й вона. Брат втупив до училища.

Я закінчила школу і пішла працювати на керамічний завод. Про подальше навчання мова не йшла. Не було грошей. Тоді то вважалося нормою життя, вищу освіту здобували лише одиниці.

Через рік я вийшла заміж. Ми з чоловіком трохи пожили у батьків і пішли на тимчасову квартиру. Далі вийшла заміж сестра. Вона також спочатку мешкала з рідними, а потім отримала однокімнатну квартиру, яку з часом виміняла на трикімнатну.

Щодо брата, то він вступив у шлюб проти волі батьків, батько його вибір не схвалював. Отже, він одразу пішов жити до дружини, образився і протягом тривалого часу не спілкувався ні з батьком, ні з мамою. Цілих сім років. Миритися до брата прийшов батько. Він першим вирішив, що в родині не повинно бути конфліктів і треба шукати компроміс.

Тим часом після братового одруження батьки покликали мене жити до них. Саме тоді в мене мала нарoдитися друга дитина, тому мамина допомога була дуже доречною.

А батько мені заявив: «Я вирішив, що старша дочка має квартиру, син одружився на дівчині, яка мені не подобається, тож будинок переходить тобі!» Я заперечила, мовляв, у мене є ще двоє найближчих людей: брат і сестра, не хочу бути у них ворогом і відмовилася від спадку. Невдовзі ми з чоловіком почали зводити будинок біля хати його мами. Він – єдина дитина у батьків і там подібних ексцесів не було й не могло бути.

Отже, ми звели оселю на три поверхи. Свекруха пoмeрла ще у 2001 році, а ми прожили з моїми батьками до 2008 року. Мама мене не відпускала, бо їй було комфортно жити з нами. Там же з’явилася на світ і моя третя дитина. За той час як брат, так і сестра приходили до батьків дуже рідко, хоча сестра мешкає на одній вулиці з мамою, ну а брат за 20 хвилин ходьби. Поки жив батько, мама на те не дуже звертала увагу. Та я також зрозуміла причину тільки тепер. Вони боялися, що хату присяду саме я.

Та коли ми переїхали в новий дім, брат із сестрою одразу почали гостювати в мами як у будні, так і на свята.

У 2012 році захвoрів батько. У нього виявили paк. Треба було робити oпеpацію. Грошей мама не мала, тож я запропонувала всім нам скинутися на лiкування. Сестра дала тисячу гривень, я три тисячі, а брат сказав, що у нього немає грошей, усі кошти вклав у бізнес. На жаль, через рік батько пoмeр. Після пoхoрону, у той же день, брат покликав нас і каже: «Зараз будемо рахувати, хто з нас скільки витратив».

Я втратила дар мови і заявила, що не буду цього робити, бо то – найближча людина і гроші не мають значення. Брату стало не по собі. Для мами також смepть батька була дуже великим горем.

Щонеділі, до 40 днів, вона ішла до храму молитися, а потім кликала нас до себе, аби пoм’янути.

Якось вона сказала нам із братом: «Я хочу заповісти будинок вам двом, а старшій сестрі купите однокімнатну квартиру, як відплату, бо три сім’ї тут не вживуться». Братові це дуже не сподобалося і пішов до сестри на пораду. Вони вирішили разом відкрити спадкову справу. І все це відбулося за 12 днів після татової cмepті. І брат, і сестра приходили до мами, усміхалися їй, а за її спиною порадилися, що вона має піти до мене жити, щоб вони розділи між собою будинок.

Але так склалися обставини, що я про все дізналася. Після 40 днів брат зайшов до мене. Сіли ми пити каву. Я йому кажу: «Після шести місяців нехай мама успадкує весь будинок, а далі будемо бачити, як складеться доля». Брат захвилювався і відповів: «Ти що у неї порадниця?». Після цього встав і пішов геть. Наступного дня мамі зателефонувала сестра. Вона запитала, що буде з хатою.

Мама розповіла про плани, що хоче успадкувати на себе, а потім буде видно. Сестра розлютилася і почала кричати: «Без мене нічого не зробиш, бо я на тебе в сyд подам!»

Мама розплакалась і передзвонила мені. Я її трохи розрадила і ми пішли до нотаріуса. Він нам і відкрив на все очі. Тоді уже спадкову справу відкрила і я, адже інакше автоматично відмовилась би від майна на їхню користь. Відкрила справу і мама.

Після цього брат із сестрою страшенно розлютилися і знову перестали приходити до мами. Через півроку нотаріус поділив спадок. Отже, мамі дісталося 1,2 (60 кв), мені – 1.4 (30кв), братові – 1.8 (15кв), а сестрі – 1,8 (15кв) від будинку. Я отримала найбільшу площу, бо мама відмовилась від своєї на мою користь.

Тепер у нас із нею – півхати. Але вони чекають її смepті і наголошують, що коли мама пoмpе, будуть ділитися й нашою часткою. Хоча до мами так і не навідуються уже п’ятий рік, приходжу лише я.

Тож дивно, як рідні люди можуть стати такими скнарами, такими чужими.

Стискається серце, що таке відбувається не десь у сюжеті фільму, а в моїй сім’ї.

Хочеться сказати брату з сестрою: «Схаменіться!»

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

“Нехай пробачать мене рідні та знайомі, що виношу свою біль на публічний загал”Як закарпатська родина хату ділила: