– Не заздрю ​​тобі, дівчинко. Зовиця у тебе – ще та панянка, дістане кого завгодно, – на весь вік вистачить, – невтішно повчала бабуся свою улюблену внучку перед весіллям. Але закохана Ліза нікого і нічого не чула і не бачила. Вірила, наївна. що от тільки вийде за Семена і одразу усе у них буде добре. А те, що почалось, для неї стало неприємною несподіванкою

Україна

– Не заздрю ​​тобі, дівчинко. Зовиця у тебе – ще та панянка, дістане кого завгодно, – на весь вік вистачить, – невтішно повчала бабуся свою улюблену внучку перед весіллям.

А Ліза в свої вісімнадцять років, крім Семена – нареченого свого – ні про кого і ні про що не думала. Ясне світло у віконці – для неї Семен. Зіграли невелике весіллячко: Ліза переїхала жити до чоловіка. У будинку тулилися батьки, дочка з зятем і тепер син з невісткою жити будуть.

Будиночок був невеликий – всього дві кімнати. Батько Семена зітхнув і сказав невдоволено:

– Зять бідний дістався і невістка небагата, чого з неї візьмеш.

Однак, було чого взяти. Взяли телята, поросята, сім курей, перину, ковдру, дві подушки, – бабуся постаралася придане припасти. Лізу вона виростила одна, батьки давно на той світ пішли, – ось і жила Ліза у бабусі.

Насамперед до валізи з одягом підскочила зовиця Зойка:

– Покажи, яке добро в тебе є, – і, не чекаючи дозволу, відкрила валізу і почала приміряти вбрання.

З невісткою Зойка не збиралася дружити через свій характер; її навіть чоловік і батько побоювалися. З появою невістки в будинку, роботою себе не обтяжувала, вказувала на невістку:

– Он нехай Лізка працює, нічого хліб задарма їсть.

І Ліза беззаперечно працювала з ранку до ночі, в той час як Зоя безтурботно сиділа на лавці і лузала насіння. А коли за стіл сідали, дошкуляла невістку уїдливо регочучи. Семен – чоловік Лізи – ніби не помічав насмішок  сестри над своєю молоденькою дружиною. Але Зойка на цьому не заспокоїлася. Їй здалося, що невістка у неї «недозріла» і для брата – здорового хлопця – невідповідна.

Вночі, залізла під ліжко. Ліза тільки на другу ніч здогадалася і вискочила на вулицю в одній нічній сорочці. А Зойка вилізла, сміючись з-під ліжка, і брату сказала:

– Такі колоди тільки на дрова.

Бабуся, дізнавшись про витівки зовиці, запропонувала молодим пожити у неї. Але зовиця і свекруха не відпустили Семена. Тоді Ліза повернулася додому одна. Покірливий телепень Семен слова на захист сказати не зміг, навіть коли розлучалися, тільки руками розвів:

– Я, мовляв, не винен, сама пішла.

Через рік бабуся знайшла нареченого внучці: двадцятип’ятирічного Андрія, – жвавого, працьовитого хлопця. У Андрія теж була старша сестра, і точно так всі разом жили в одному будинку. А що поробиш, – часи такі були, минуле століття, шістдесяті роки. Зовиця Аня зустріла невістку рівно, без всяких емоцій, і спочатку придивлялася.

– У колишнього чоловіка сестра, хоч і зла, але відразу зрозумілою була, а тут не знаєш, чого очікувати, – подумала Ліза.

Навчена гірким досвідом, Ліза з обережністю спілкувалася з Ганною. Але зовиця, на подив, виявилося дівчиною хорошою, і з часом подружилася з Лізою. А незабаром разом з чоловіком переїхала в новий будинок, але продовжувала спілкуватися зі своєю невісткою. У Лізи та Андрія посипались діти, жили вони дружно.

Та не добре пішло у родині тій. Став Адрій до чарки заглядати, а коли приходив – дружину повчати. Спочатку те все на словах було, а потім і далі пішов.

Наступного ж дня на подвір’ї стояла розлючена Анна. Брата немов мале дитя вичитувала. Сказала, що єдине чого ніколи не пробачить, от такого ставлення до дружини. Якщо він і далі хоче бути її братом і сином своїх батьків – мусить припинити те неподобство.

З тих пір Андрій такого собі і близько не дозволяв. Діти вже в школу пішли, коли сталося нещастя в родині Лізи: не стало Андрія. Три роки Ліза сумувала за чоловіком; двоє сваталися до неї – відмовила. Але одного разу Анна сама запропонувала познайомити Лізу з чоловіком:

– Досить тобі одній вік вікувати. Брата не повернеш, так і дітям батько потрібен.

І з легкої руки Анни познайомилася Ліза з Сергієм, вийшла заміж, мають спільну дитину. Усіх трьох підняли, і все життя дружно жили. А зовиця Анна для Лізи завжди була як сестра, навіть більше ніж сестра. Дізналася я про цю історію від дітей Лізи (я її кликала тітка Ліза), коли в село приїжджала.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.


Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN