Не можу зрозуміти таких батьків-егоїстів. Адже це їх єдиний син. Чим вони думали, коли його народжували і не забезпечили житлом? Адже це він, а не я, повинен привести дружину в свою квартиру. Я хоромів в центрі столиці не вимагаю, однокімнатної квартири в нашому обласному центрі цілком вистачило б, але ж навіть її немає

Василь – пізня дитина, на даний момент його батьки вже пенсіонери. Живуть в трикімнатній квартирі, яка колись дісталася їм від держави.

Ми спочатку орендували квартиру, потім вирішили переїхати до них, щоб потроху збирати гроші на своє житло. Я сказала Василю, що там є і його кімната, і він має юридичне і моральне право там жити.

Любов Петрівна сильно здивувалася тому, що я горю бажанням жити з ними. Свекри до цього наївно думали, що сплавити улюбленого синочка на мої турботливі плечі. Навіть встигли за цей час з кімнати чоловіка зробити комору, захламили її різним мотлохом. Їм так було зручно. Щоб все це радянське добро не викидати, свекруха запропонували нам жити в іншій кімнаті, яка менша і без балкона. Ми не погодилися.

Зараз живемо з батьками чоловіка разом, але стосунки важкі. Ми купуємо продукти, побутову хімію, прибираємо всю квартиру. Зробили невелике перепланування, на яке витратилися зі своєї кишені. Але батьки Василя все одно незадоволені. Їм не хочеться нічого міняти, їх влаштовує як вони живуть.

Батько Василя після хвороби, але ходить самостійно, обслуговує себе теж. Але Любов Петрівна якось сказала, що якщо у нас буде дитина, нам потрібно буде шукати житло. Батькові не можна хвилюватися, а дитина буде плакати. Дивна заява, тобто онукові, про якого вони так багато говорили раніше, тут заздалегідь не раді? Чи онук потрібен лише для галочки, а на практиці потенційному дідусеві “не можна хвилюватися?”

Вчора свекруха заявила, що її знайомі здають в оренду одну кімнату двом студенткам і тому у цих щасливих знайомих немає проблем з грошима. Купують собі все, що хочуть, ні в чому собі не відмовляють. Звичайно, не відмовляють, тому що до цього купили своїй дочці окрему квартиру.

Ми зрозуміли натяк, але йти нам нікуди. Та й нема чого – це ж не однокімнатна квартира! Чоловік має право на частину житлоплощі. А якщо когось це не влаштовує, можна купити якийсь будиночок в глухому селі і там жити собі на втіху і “не хвилюватися”.

Не можу зрозуміти таких батьків-егоїстів. Адже це їх єдиний син. Чим вони думали, коли його народжували і не забезпечили житлом? Адже це він, а не я, повинен привести дружину в свою квартиру. Я хоромів в центрі столиці не вимагаю, однокімнатної квартири в нашому обласному центрі цілком вистачило б, але ж навіть її немає.

Я сказала Василю, що якщо ми переїдемо, онуків вони ніколи не побачать. Але по їх реакції зрозуміла, що вони їм і не потрібні. Як і син. Головне – власний комфорт і “не хвилюватися”. Але чому мені їх комфорт повинен бути важливіше, ніж мій власний? Чим я їм зобов’язана?

Хіба ж я не права? Як вважаєте?

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Не можу зрозуміти таких батьків-егоїстів. Адже це їх єдиний син. Чим вони думали, коли його народжували і не забезпечили житлом? Адже це він, а не я, повинен привести дружину в свою квартиру. Я хоромів в центрі столиці не вимагаю, однокімнатної квартири в нашому обласному центрі цілком вистачило б, але ж навіть її немає