– Наталю, а ти, бува, не забула про борг моїм батькам? – набравшись сміливості, поцікавилася я. – Ти хоча б подзвонила мамі, прояснила ситуацію, адже вона старенька, хвилюється, але не сміє питати

Україна

– Наталка приходила, плакала, грошей просила.- подзвонила мені моя літня матуся.- Їй багато потрібно, не знаю, як бути.

Наталка – це мамина племінниця, відносно молода жінка, що має і роботу, і квартиру, і дорослого, неодруженого сина. Якби я перебувала не так далеко, я б поступила трохи не так, як мама.

Ну а моя довірлива мама, зателефонувавши мені, і, порадившись з моїм, тоді ще, 84 річним батьком, віддала всі відкладені гроші, які самі розумієте на який випадок літні люди відкладають, без розписки з рук в руки моїй кузині.

– Що у неї сталося? І на який термін вона попросила гроші? – запитала я у мами, коли вона мені повідомила про їх з батьком рішення.

– Ох. не знаю… Плакала… казала, що дуже і терміново потрібні гроші – зітхнула моя добра мамуся. – А на який термін теж не сказала.

Надалі я дізналася, що сльози були акторською грою моєю сестричкою – адже гроші потрібні були всього лише на покупку сином машини!

Але в той момент ситуація мене просто трохи здивувала – як можна не обговорити терміни повернення боргу, причому на таку велику, особливо для людей похилого віку суму. Однак я не переживала за повернення грошей, тому, що не припускала, як будуть розвиватися події надалі. Адже сестра моя така порядна, чесна і справедлива. Стільки разів я чула від неї захоплені слова про моральність старшого покоління, про їх інтелігентність, чуйність.

І стільки ж раз з її вуст вилітали гнівні звинувачення з приводу брехунів і людей нечесних.

Але… пройшло півроку… рік… два… три.

Ми спілкувалися, син сестрички одружився, привів молоду дружину в їх з мамою трикімнатну квартиру. Молоді затіяли і зробили ремонт в квартирі. А Наталка про повернення боргу навіть і не згадує.

– Наталю, а ти, бува, не забула про борг моїм батькам? – набравшись сміливості, поцікавилася я. – Ти хоча б подзвонила мамі, прояснила ситуацію, адже вона старенька, хвилюється, але не сміє питати.

– Звичайно звичайно. Я не права! – не розгубилася сестра. – Подзвоню, Поясню.

– А борг думаєш віддавати? – і зовсім осміліла я. – Пояснювати раніше потрібно було, а зараз я вже про інше.

– Так звісно. Цього літа я розрахуюся – запевнила жінка.

На цьому ми мирно розійшлися.

Минуло літо, осінь, зима… Тиша. Ні дзвінків, ні грошей.

Моя матуся, вихована в дусі першої половини 20 століття, так і не наважувалася сама, безпосередньо запитати про повернення боргу. Але дуже хвилювалася.

І, як я зрозуміла, вже не стільки про вже явно втрачену величезну суму, а про моральний бік, про вчинок, який зробила улюблена племінниця. Мені було дуже шкода матір і я, войовничо налаштувавшись, вирушила до сестри на чергові переговори.

– Ти розумієш, що ти обібрала, по суті, моїх батьків?! – мене понесло. – Ти думаєш, що їх захистити нікому?

– Я тебе почула. – пролунала відповідь від сестри.

Відповідь мене зовсім не влаштовувала і я спробувала поговорити з сином Наталі – машина то йому куплена, але і від нього пішли ті ж обіцянки і запевнення і з тим же кінцевим результатом. Пройшов ще рік. Разом ШІСТЬ років з моменту отримання грошей в борг.

До суду звертатися я не могла з двох причин – по-перше не могла йти наперекір мамі (вона вважала, що не можна судитися з близькими людьми), а по-друге – у нас не було ніяких розписок. Тоді я вирішила зробити ось, що. Записалася на прийом до керівника підприємства, на якому працювала моя сестра, причому на гарній посаді – ну а як же – вона там ті ж гасла проголошувала – ЗА чесність, ЗА інтелігентність, ЗА порядність!

А, найголовніше, на що був мій розрахунок – сестра виконувала обов’язки, пов’язані з великою матеріальною відповідальністю і моя розповідь, навіть не підкріплена доказами, повинна була зацікавити керівника.

На прийомі я все розповіла босу сестри і попросила допомоги. Через місяць сестра повернула мамі борг. Мовчки. Без пояснення, вибачень і подяк. Як ворогові.

Можливо хтось з вас засудить мене за мій вчинок, але повірте, що я діяла не через гроші, вірніше не стільки через гроші, а через моральну образу за своїх довірливих батьків.

Можливо потрібно було б великодушно простити сестру, але я не змогла – мені дуже було шкода маму.

Фото ілюстративне.


Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN