«Народ вартий своїх правuтелів»: чому українці голосують за олігархів та сепаратuстів?

Різне

Нещодавно в Україні відбулись довибори до Верховної Ради України. На окрузі №50 у Донецькій області з великою перевагою переміг мер міста Добропілля Андрій Аксьонов, який раніше був одним із організаторів «референдуму ДНР» та партійцем ОПЗЖ. На Івано-Франківщині у 87-му виборчому окрузі виграв власник Буковелю Олександр Шевченко, якого пов’язують зі скандальним олігархом Ігорем Коломойським. Цікаво, що серед конкурентів Шевченка був Василь Вірастюк, який балотувався від «Слуги народу», та «свободівець» Руслан Кошулинський. Крім того, дуже промовистою є географія цих виборів, оскільки ми не можемо робити прив’язку до конкретного регіону.

Такі події стали об’єктом активного обговорення. Одна із найпоширеніших думок щодо цього полягає у тому, що гроші та місцеві «пани» перемагають політику та упередження людей. Мовляв, люди готові голосувати за кандидатів, яких вони знають, незважаючи на політичні партії, моральні якості політика та його минуле.

То як можна оцінити такий вибір українців? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли експерти.

Ігор Луценко, громадський діяч, народний депутат ВР VIII скликання:

Відбувається обмін «хліба» на свободу

Тут можна давати політологічну оцінку, бо це і є те, що ми називаємо мораллю. Річ у тім, що ставлення електорату до кандидатів визначається тим, що сьогодні може робити Шевченко. Він позиціонує себе як людину, котра дає роботу. Тобто, він стверджує не те, що люди мають варіанти працевлаштування, бо цей регіон має великий природний ресурс, а те, що саме Шевченко з’явився і дав робочі місця та дороги. Тому люди вважають, що саме за нього треба голосувати. Моральні, інтелектуальні та професійні якості всіх інших кандидатів нікого не будуть цікавити, а от саме конкуренцію буде складати лише Шевченко. Він і раніше перемагав через те, що нібито дає щось народу. Це є абсолютно така сама модель, як і на Донбасі. Тобто, якщо людина дає якісь матеріальні блага, то йому треба віддавати свій суверенітет. Відбувається обмін «хліба» на свободу, причому як на сході України, так і на заході. Ми боремось проти цього нашими революціями та виборами, але наша боротьба не завжди є успішною. Хоча у цьому є і свій позитив: на сході змінюються оці відсотки, місцевих «феодалів» притісняють інші політичні діячі, але поки все це відбувається дуже повільно.

Олександр Антонюк, політтехнолог:

Підкуп виборців можливий лише там, де люди готові продати свій голос

Коли ми кажемо «сепаратист» чи щось подібне, ми даємо власну оцінку, яка є суб’єктивною. навіть якщо на неї є підстава. Тому я б волів розпочати цю розмову не з виборця, а з державної системи. Якщо у нас, умовно кажучи, є сепаратист, який з 2015 року був міським головою, то у мене є питання, як він взагалі міг бути при владі? Яким чином він обіймав таку посаду при попередній владі й чому він зараз має можливість балотуватися? Давайте повернемось у 2015-й рік і згадаємо закони, які я артикулював. Ігор Лапін подавав законопроект про запобігання колабораціонізму, який не давав можливість балотуватися людям із подібною історією. Зрозуміло, що тут мова йде і про наявність паспорту іншої країни, а особливо якщо йдеться про Росію. Тому так, ці питання у нас досі не врегульовані.

Населення, яке проживає на сході, сповідує такі цінності. Друге місце після цього сепаратиста зайняв кандидат від Шарія. Ми чітко розуміємо, які настрої переважають у цьому окрузі. Це означає, що і попередня влада, і сьогоднішня недопрацьовує із населенням. Ця проблема є набагато глобальнішою, ніж сам факт вибору.

А що стосується Івано-Франківщини, то невже на інших територіях України люди не голосують за представників великого бізнесу? Якщо брати Львівщину, то давайте згадаємо Ярослава Дубневича, який теж має округ і працює по ньому. Це саме стосується і Олександра Шевченка – люди там живуть і в їхньому регіоні працює одне із найпотужніших підприємств, у якому вони так чи інакше задіяні. Зрозуміло, що Шевченко все це робив не без матеріальних мотивів. Як я чув, підкуп виборців, все ж, відбувався, але це можливо лише там, де люди готові продати свій голос. Ясна річ, що Шевченко був там, він там проживає, тому йому було значно легше, ніж його суперникам.

Денис Богуш, політолог:

Що стосується Івано-Франківщини, то Шевченко і був там лідером, тому й переміг. Це ж Буковель і все навколо нього: він фізично допоміг людям, які там живуть. Причому, він це робив протягом 6-8 років. Тому люди нормально обрали свого кандидата, який їм знайомий. Народ обирав не за політичними мотивами, а просто тому, що вони його знали.

А те, що стосується Донецької області, то це ганьба. Тут питання вже навіть не до людей, а до Центральної виборчої комісії, бо вона зареєструвала такого кандидата. У мене були схожі випадки і дуже багато людей, які не проживали в Україні протягом 5-ти років або мали судимості, йшли до влади. Згідно закону, їх не повинні були реєструвати у принципі. Тому це відповідальність ЦВК. Якщо цей орган не робить необхідних перевірок, то які питання можуть бути до людей? Народ обирає того, кого знає. Це вибір народу і його карма, ми ж не можемо скасувати виборче право громадянина України.

Сергій Гайдай, політтехнолог:

Кожен народ вартий своїх правителів

На жаль, це все можна охарактеризувати прислів’ям «кожен народ вартий своїх правителів». Якщо суспільство готове голосувати за людей, моральність яких під питанням, то вони цього варті. Люди готові голосувати не за політиків, а за бізнесменів, які йдуть до влади, щоб вирішувати свої особисті проблеми. Це означає, що у нас зараз такий стан і буде така політика. Ба більше, я не знаю людину, яку обрали на Донбасі, але у Надвірній  Шевченко, Вірастюк та Кошулинський мають майже однаковий результат. Це і показує відмінність поглядів нашого виборця: одні готові голосувати за національну ідею, інші за відому особу, а треті за бізнесмена, який пропонує їм особистий добробут. От і все.

Роман Гурський, ІА «Вголос»

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN