Ми з чоловіком не сироти, але дитину залишити нема на кого. При живих бабусях ми змушені вирішувати, на кого залишати однорічного сина, адже мені потрібно виходити на роботу. Це, що світ догори дриґом став, чи бабусі на пенсіях свої обов’язки геть забули?

Ми з чоловіком не сироти, але дитину залишити нема на кого. При живих бабусях ми змушені вирішувати, на кого залишати однорічного сина, адже мені потрібно виходити на роботу. Це, що світ догори дриґом став, чи бабусі на пенсіях свої обов’язки геть забули?

У мене прекрасний чоловік. Ми любимо один одного. Рік тому наша сім’я поповнилася ще одним маленьким мешканцем – синочком Михайликом. Все прекрасно, ми щасливі. У чоловіка хороша робота, але основний прибуток в будинок завжди я приносила. І ми зараз ми підійшли до того моменту, що мені треба виходити на роботу.

Все б нічого, але кому сидіти з Михайликом? Перша і логічна думка – бабусі. Моя мама живе в іншому місті, досить далеко. Не те, щоб кожен день, раз на тиждень не приїде. Хоча вона на пенсії і якщо я попрошу, то прилетить першим же потягом. Проблема в іншому – чоловік її не переносить. Він вдає, що радий зустрічі і поводиться, як гостинний господар, але рівно три дні. А далі – непорозуміння і образи. Окремо я їх дуже люблю, і вони мене теж. Але разом їх винести нереально. Відповідно кандидатура моєї мами відмітається відразу.

Як же з другою бабусею? А ніяк. Вона навіть просить не називати її так, а тільки по імені та по батькові. Колишня секретар різноманітних партійних працівників, а поводиться мінімум, як прима-балерина на пенсії. Поблизу еліти пробігала, замашок царських нахапалася, тепер без реверансів і не підходь. Я думаю, всім уже стало зрозуміло, що від такої бабусі допомоги не дочекаєшся. Вона навіть на руки свого онука за рік рази три взяла.

Звичайно ж така ситуація з бабусями моєму чоловікові теж не дуже подобається. Він намагався поговорити зі своєю мамою, але я заздалегідь знала, що це марна спроба. Та й не довірю я їй свого сина.

Ми вирішили запросити мою маму до нас на тиждень. Чоловік сумирно пообіцяв стримуватися і, якщо вже дуже щось буде дратувати, просто піде до сусіда на кілька годин.

Мама приїхала. Я дуже рада була. Мені настільки фізично легше стало. Я думаю, всі молоді мами мене розуміють. І чоловік задоволений. Був. Рівно три дні. Ще два, він кожен день йшов вечорами з дому. А потім мама поїхала. Я попросила, тому що бачила, що наближається буря. Ну не може мій чоловік виносити в будинку чужих людей. Тільки я і син для нього рідні. Ось такий характер.

Єдиний вихід – найняти няню. Але і тут безліч мінусів. Хороший спеціаліст – пристойна зарплата. Навряд чи з першого разу вийде підібрати відповідальну няню, а дитині кожен раз звикай до нової людини. Тим більше, зараз в інтернеті і на телебаченні стільки випадків відеозапису про те, які няні коли батьків поруч немає.

Ось і опинилися ми зараз в такій ситуації, що потрібно приймати рішення, до якого зовсім душа не лежить. Може, я ставлюся упереджено до того, що відбувається в моєму житті.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ми з чоловіком не сироти, але дитину залишити нема на кого. При живих бабусях ми змушені вирішувати, на кого залишати однорічного сина, адже мені потрібно виходити на роботу. Це, що світ догори дриґом став, чи бабусі на пенсіях свої обов’язки геть забули?