“Ми їх перестріляємо легенько”. Ексклюзивне інтерв’ю з Ярошем про реванш проросійських сил в Україні

Ми приїхали до командувача Української добровольчої армії Дмитра Яроша в Кам’янське (донедавна Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) в промислове місто з населенням трохи більше ніж 200 тисяч людей. Його будинок виявився на околицях міста упритул до трамвайних колій. Звичайний одноповерховий, світло-зеленого кольору. На воротах прапор України та декілька камер спостереження. Двері відчинила охорона. Це хлопці з УДА.

Куди зник легендарний командир, як йому живеться без слави, журналістів, далеко від столиці в будинку з трояндами та ставком, коли слід чекати нового лідера націоналістичного руху, про що найбільше жалкує в житті та як планує боротися з реваншем проросійських сил, читайте в ексклюзивному інтерв’ю на OBOZREVATEL.

Х.Б.: Що нині з Українською добровольчою армією? Тут в області була одна з найбільших тренувальних баз у Великомихайлівці. Чому вирішили її віддати?

Д.Я.: Це одна із баз. Ну, головна база, навчальний центр, бо її справді було важко утримувати вже та й не було такої потреби, правду кажучи. Ми віддали силам ССО.

Х.Б.: Скільки зараз добровольців Української добровольчої армії на фронті?

Д.Я.: Ми ж цифри ніколи не називаємо. Це ж військова таємниця. Зараз небагато. Реально якщо говорити, бо цифру я не назву, але це не зрівняється там навіть із 18-тим роком, наприклад. Не зрівняється.

Х.Б.: Чому ви вирішили перетворитися із такого командира, про якого лише складали легенди, на людину, яка опікується трояндами, живе онуками, ну, не знаю, думає про те, щоб писати мемуари? Що відбулося з вами за ці п’ять років?

Д.Я.: Бачите, люди часто видумують собі когось, якось і все таке інше. От був такий видуманий іншими людьми Ярош. А я врешті-решт ніколи корону на себе не нап’ялював і таким ніколи не був. Хлопці, які мене знають до війни, до революції, і так, скажуть, що Ярош не змінився практично за цей час. Яким був, таким і є. У мене свої принципи є в житті, я їх намагаюсь дотримуватись максимально, і так по життю іду.

Х.Б.: Якщо говорити про мемуари, то що напишете в розділі “Найбільше шкодую в житті”? Читала одне з ваших інтерв’ю, де ви казали, що жалкуєте про 2014 рік, коли не звільнили Донецьк.

Д.Я.: Так, я справді найбільше шкодую, вважаю, що тоді шанс був. Тоді були такі реальні бандформування, це не були ще регулярні частини, які якраз зі Слов’янська вийшли і зайшли. І ми, коли Піски взяли, коли деблокували ДАП у липні якраз 14-го року, то, в принципі, навіть зайшли вже за знак “Донецьк” і потім надійшла команда. Ну, там за багатьма суб’єктивними, об’єктивними обставинами та команда надійшла. Безумовно, і ми…
Х.Б.: А від кого команда?
Д.Я.: Ми працювали завжди зі Збройними силами України. Відповідно, за їхньою лінією пішла команда не йти далі. Я-то розумію, чому так відбувалось.

Х.Б.: Чому?

Д.Я.: Є ж військова тактика і стратегія, коли ти заходиш у місто, ти нестимеш набагато більше втрат і будеш змушений руйнувати якісь будинки, з яких ведеться вогонь, і так далі. Тобто хтось із командування, найімовірніше, побоявся зайвих втрат, думали, а раптом воно піде якось інакше. Це було ще до вторгнення отого масованого, російських регулярних військ на територію України.
Х.Б.: А от добровольці були готові?

Д.Я.: Так, ми це показували. Ну, мені потрібна була бронетехніка, а тоді в мене не було. У мене була гарна піхота. Там танчик один… От у нас було два танчики на той час у розпорядженні. В одного система перегрілась, і він стріляти не міг. У другого якась інша була проблема, що він їхати не міг. Тобто ж армію нейтралізували до війни ще, так, вона була зруйнована повністю, тому дивного нічого немає.
Але я шкодую. Я шкодую про те, що, а раптом, от дав би наказ, як там давав під Слов’янськом чи під… Красноармійськ ми коли брали. Там майже жертв не було, практично мирним шляхом – і величезний населений пункт на Донбасі був звільнений, коли проявив волю, не політичну, а власне командирську волю.

Х.Б.: А що тут вас зупинило?

Д.Я.: Та, найімовірніше, побоювання понести великі втрати. Врешті-решт ми понесли ще більші втрати навіть у позиційних боях. Якби зайшли в Донецьк… просто якби ми взяли Донецьк, не було би “ДНР” і, відповідно, не було би ніякої “ЛНР”. Це гризе всередині.

Х.Б.: Я знаю історію про те, що буквально нещодавно було попереджено замах на вас.

Д.Я.: Знаєте, як після Майдану, коли почалась війна, то регулярно якась інформація приходить, якісь там спроби нейтралізовуються. Тут і з перестрілками були певні історії, там брали групу з “ДНР” хлопці.
Х.Б.: Прямо тут?

Д.Я.: У Кам’янському була така історія. І на Покрову, справді, минулого року була теж інформація на лінії Міністерства внутрішніх справ і на лінії СБУ, що готується ліквідація з метою – там класична фраза у нас в Україні – дестабілізації ситуації в Україні. Вона приходила і нашими внутрішніми каналами. Бо там були, жінки з’явились якісь із Росії, які тут видавали ледь не за родичів себе, і все таке інше. Тобто щось воно було, але я сам безпосередньо не маю часу займатися тими питаннями. Тому Альфу виділили хлопців до моєї охорони, так би мовити. Воно було нейтралізовано все й далі не пішло. Я переконаний, що якщо спецслужби, більш-менш адекватні спецслужби світу, ставлять собі за мету там ліквідацію якоїсь людини, то вони досягають її. Тому тут таке, може, то й не так було, ну… Поки живу.
Мені дуже не подобається все те, що відбувається в Америці, хоч це їхня внутрішня справа, безумовно. Але знову ж таки як сторонній спостерігач я нещодавно пост якийсь там писав – я не люблю цих “уклінних”. Тобто мародер, злодій, який вагітній жінці в живіт ствол направляв, як оцей-от афроамериканець, як називають, мені все одно ближче, я нетолерантна людина, тому – негр, називали і називають.

Х.Б.: Ви не боїтеся, що вас після цього назвуть…

Д.Я.: Не боюсь, не боюсь. А хтось має все ж таки говорити про такі речі, послухайте. Коли це було “негр” – слово образою для тої людини? Так завжди було.
Х.Б.: Якщо в Україні почнеться подібна історія з європейською, американською. На вулиці вийдуть ліві, “Антифа”, – ви готові протистояти, битися з ними?

Д.Я.: Та ні. Я ж не хлопчик, щоб бігати й битися. Ми їх перестріляємо легенько і все, якщо це загрожуватиме державі. Чого з ними битися?

Х.Б.: “Антифа” численні зараз в Україні?

Д.Я.: На цей момент вони майже жодної серйозної сили не становлять. Я думаю, це десятки людей в Україні. Колись їх було більше трошки, але їх націоналісти завжди ганяли, пресингували. Воно ж таке незграбне і таке “полупокьорне”, як я їх називаю. То не є навіть рух якийсь. Там, я пам’ятаю, на Майдані щось пробували влазити – їм дали по голові. Вони вже після того й не рипаються. Ви їх на війні за Україну бачили коли-небудь? Ні. Тому, відповідно, то таке.


Х.Б.: То лівий бунт в Україні неможливий?

Д.Я.: Неможливий. Можливе, на мій погляд, творення Росією під видом якогось громадського лівого руху, або от як зараз я чув інформацію крайню – Іллюша Кива починає громадський рух “За життя”. От щось таке, що було би подібно до “Оплоту” 14-го року, який тепер воює проти нас у Донецьку, якого вибили тоді з Харкова. Таке щось легендоване і створене російськими спецслужбами, в принципі, можливе. Але це просто вороги. Я чому говорю про перестріляти – тому що це ж ніяка не політика, це просто державний заколот, і його треба дуже жорстко подавляти.

Х.Б.: Але це виходить, що ви будете воювати зі світовими величезними організаціями. Чи готові ви це робити, як це робив Шухевич, Бандера – воювати на всі фронти?

Д.Я.: Це дуже небажаний варіант. А якщо іншого варіанту не буде? Ми ж не барани, яких ведуть на заріз, правильно? Ми маємо воювати, і це безумовно.

Х.Б.: Як ви, до речі, ставитеся, до справи Сергія Стерненка?

Д.Я.: Я вважаю, що людина має право на самозахист. Що людина має право на носіння зброї і використання її для свого захисту, безумовно.
Х.Б.: Ви, до речі, так само активно не висловлювалися і про справу Шеремета, про арешт Кузьменко, Антоненка і Дугарь.

Д.Я.: Я заявляв про це, і не в одному інтерв’ю.

Х.Б.: Але не так часто і гучно. Чи означає це, що у вас, можливо, є сумніви у беззаперечній невинуватості цих людей?

Д.Я.: Я взагалі не маю об’єктивної інформації щодо цього. Я знаю, що наші силові структури дуже недосконалі й можуть фальшувати справу і таке інше. Але я не маю й іншої інформації. Я не знаю просто цих людей, навіть щоб говорити і заперечувати. Я ж не язиката Хвеська, яка бігає і кричить: “Він має рацію” чи “він не має рації” і так далі. Я не знаю, що до чого і як. За тією інформацією, що я бачу від адвокатів, я не бачу винуватості цих людей для себе. Але знов-таки ж для мене це моя суб’єктивна думка.

Х.Б.: Але у вас є джерела і в СБУ, і в МВС, які можуть вам говорити.
Д.Я.: Одні джерела в СБУ мені говорять про те, що вони і близько не винні в тому всьому. Інші джерела в МВС мені говорять, що вони винні. А своєї об’єктивної інформації я не маю. Я не правозахисник, щоби займатись захистом прав людей. Я навіть кваліфікації такої не маю. У нас же їх купа, у нас організацій купа, у нас грантоїдів скільки, які так званими правами людини займаються. От хай вони тим займаються. У нас не тоталітарна поки що держава у всякому разі. Тобто скрізь можна проявитися.

Х.Б.: А ви б хотіли, щоб така (Авторитарна. – Ред.) була на якийсь період?

Д.Я.: Я неодноразово висловлювався про те, що, в принципі, особливо після революції в 14-му році, авторитарний режим і в умовах війни, в умовах війни – це абсолютно нормальна річ. Але не тоталітарний, безумовно ж, який там забороняє будь-який інший погляд.

Х.Б.: Авторитарний?
Д.Я.: Так, авторитарний жорсткий режим, бо воювати проти тоталітарної, по суті, Росії неавторитарними методами ефективно неможливо. Буде програш.

Х.Б.: Є лідер, який може стати цим уособлення авторитарного режиму? Який може взяти на себе відповідальність?

Д.Я.: Я в пошуках такого лідера. Я бачу військових, бачу…

Х.Б.: А ви чому не хочете?

Д.Я.: Я не політик же. Я ще і втомився просто. 30 з гаком років займатись тим, чим я займаюсь, – це важко. От я чому на молодь, власне, ставлю. До того ж навіть ту ж саму військову молодь, на людей. От я дуже багато хлопців знаю, які позакінчували вже і військові училища під час війни, стали офіцерами вже, командирами рот уже, дехто і комбатами навіть поставав. Це ті хлопчики, які отакі бігали, так би мовити, коли там в училищі були. На них треба ставку робити. То нове покоління, то зовсім інші цінності.
Х.Б.: Коли може з’явитись, на вашу думку?

Д.Я.: Та в будь-який момент. Я думаю, що це буде щось непрогнозоване, як “Правий сектор”.

Джерело

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

“Ми їх перестріляємо легенько”. Ексклюзивне інтерв’ю з Ярошем про реванш проросійських сил в Україні