“Моїй бабусі 84 роки..” Ніхто з рідних не хоче забрати бабусю в сім’ю, в nансіонат вона не хоче, доглядальнuця не вихід. Хто ж тоді nовинен піклуватися?

Різне

Моїй бабусі 84 роки. Це мама моєї мами, яку вона пережила і на цьому грунті трохи «втратила зв’язок з реальністю». Чесно кажучи, у бабусі і так характер був з медом, а тут взагалі стало геть зле. За ці 7 років, відколи мами не стало, вона поступово почала деградувати. Бабуся хоч і досі обслуговує себе самостійно (може ходити, хоч і з великими труднощами), але за нею як за дитиною потрібен догляд.

Спочатку за нею постійно доглядала її друга донька (моя тітка), але мабуть її терпець увірвався: вона оголосила, що сили немає фізично, і тому не може за нею доглядати – сама, мовляв, потребує догляду. Я її розумію, у бабусі занадто крутий характер – її постійний лемент і примхи витримає не кожен. Найняли соцпрацівника – та тільки приходе, прибере її квартиру, принесе продукти і йде. Як вона терпіла нашу бабусю – уявити важко.

Після 80 років бабуся сильно занедужала лежала в лікарні. При виписці вона довго була лежача, знадобився цілодобовий догляд. Всі працюють, всім ніколи. Стали в складатися і винаймати доглядальницю: платила тітка і її брат – син бабусі (він живе далеко, надсилав грошима). За весь цей час поміняли чотирьох доглядальниць. Жодна з них довго не витримувала бабусю: що вона тільки не витворяла!

Усе! Тепер ні за які гроші, ні одна доглядальниця бути з нею не хоче. Причому бабуся вже стала пересуватися по будинку з ходунками. Але у неї з’явилася ще одна «фішка» – вона відкриває вікно і вигукує на вулицю всіляку нісенітницю, що її всі чіпають (це якщо хтось заходить до неї додому). Сусіди стукати в двері, бабуля їм скаржиться, навіть раніше 102 викликали. Зараз ніхто вже не реагує на це. Зверталися куди тільки могли, скрізь запевняють, що бабуська у світлому розумі.

Що ми тільки не робили! Зрозуміло, що в будинок для людей похилого віку вона не піде. Пропонували їй дорогий пансіонат – із затишними кімнатами, смачною їжею, медобслуговуванням і різними заходами. Не хоче! Або своя квартира, або в дім до когось зі своїх родичів. Тітка до себе брати не хоче – живе в квартирі у чоловіка! Та й її син (мій двоюрідний брат), не хоче бачити бабусю в своєму будинку. Самому під 40 років, а все з батьками живе.

Дядько мій теж відмовився брати свою маму, хоч і живе у власному будинку. Він постійно працює, а його дружина не хоче брати на себе цю відповідальність. Та й перевозити бабусю доведеться далеко. А бабуся грозить позбавити всіх спадщини – своєї маленької квартирки. Хоча це смішно: її власники – це бабуля і моя тітка. У будь-якому випадку квартира дістанеться тітці.

Тепер все стрілки перевелися на мене: мовляв, це твоя мама своїм відходом в інший світ довела бабусю до такого, ось і розплачуйся. Але у мене велика сім’я – чоловік і три доньки, і квартира двокімнатна. Метри зовсім не дозволяють! А у бабусі жити я не можу – як я покину сім’ю? Та й працюю я! Тітка клянеться, що якщо я візьму на себе таку відповідальність, то вона і бабусину квартиру на мене перепише, але мені цього не потрібно, не хочу! Та й не вірю я їй. Зараз до бабусі ми ходимо позмінно – то я, то тітка зрідка, то моя старша донька. Навіть 10 хвилин важко з нею протриматися. Що робити – я не знаю. Підкажіть! Нікуди мені бабулю брати! І не хочу.

Фото ілюстративне.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN