– Моє щастя! – щодуху вигукнула дівчинка 37-ий раз поспіль. Я 37-ий раз поспіль пошкодував, що погодився підвезти цю парочку, замучену жінку з її чарівною донечкою. Спочатку все було культурно, матуся подякувала мені і сіла на заднє сидіння

Україна

Доньку, дівчинку років п’яти-шести зі смішними кучериками, вона посадила на коліна. Хвилини три їхали мовчки, а потім дівчинка ні з того ні з сього заверещала на весь салон: «Моє щастя!»

Я так і підстрибнув в кріслі, що заледве головою об дах не бабахнувся. Жінка зашикала на дочку, винувато поглядаючи на мене. Дівчинка уважно розглядала проїжджаючі мимо машини, до слів матері їй не було ніякого діла.

Вона викрикувала це «моє щастя» всю дорогу, мама її посварювала напівголосно, вибачалася переді мною. Все це неймовірно дратувало. Я для себе вирішив ніколи більше не підвозити незнайомих маленьких дітей.

Після 37-го «мого щастя» я не витримав, поцікавився, що таке з дитиною.

Відео дня:

– Ой вибачте! Нічого не можу з нею вдіяти! Як тільки побачить подвійні цифри в номері машини, так викрикує. Вона їх спеціально виглядає, – жінка погладила доньку по смішних кучериках, – гра така. Вона каже, що якщо встигнеш сказати «моє щастя» поки бачиш дві однакові цифри в номері проїжджаючої повз машини, то можна бажання загадувати і воно збудеться.

Я посміхнувся, які тільки нісенітниці діти не придумають.

Матуся знизала плечима, глянула на дівчинку.

– Вона вклала собі в голову, що якщо збере багато таких «моїх щасть», то зможе загадати якесь одне велике бажання замість безлічі маленьких. Другий день вже збирає. Хіба ви в дитинстві так не гралися?

Я не встиг відповісти, дівчинка вигукнула: «Моє щастя!»38-му раз.

Я здригнувся і машинально повернувся, щоб теж щось вигукнути. Машину штовхнуло, з-під коліс  вискочила руда дворняга. Я гепнув по гальмах.

Собака лежала під капотом і не ворушилася, навіть не дихала, наскільки я міг розгледіти. До горла підступив ком, я дуже люблю собак.

– Стій! Ти куди? Стій! – закричала жінка, вибираючись з машини.

Дівчинка підбігла до собаки, присіла навпочіпки, заплакала тихо:

– Не покидай нас собачко! Ти тільки не покидай!

Мати намагалася забрати дитину, але дівчинка відмахнулася і продовжувала говорити:

– Всі «мої щастя» нехай здійсняться! Не покидай нас собачко! Два рази по сто і ще сорок три! Тільки не покидай!

Жінка теж заплакала, я б і сам заплакав, якщо чесно. Підхопив дівчинку під руки, підняв і повів до машини, говорив якусь втішну нісенітницю, а сам думав, що робити з собакою. Не залишати ж на дорозі, і ховати теж нерозумно, та й лопати у мене немає.

Коли я зачинив дверцята, дівчинка раптом посміхнулася і тицьнула пальчиком в бік. Там руда дворняга, бадьоро виляючи хвостом, бігла по узбіччю. Я не повірив очам, обійшов машину, але під капотом ніяких собак не було, ні живих, ні інших. Матуся ахнула, а дівчинка засміялася і в долоньки заплескала.

Я, як доросла людина, не можу повірити, що собака ожила за бажанням дівчинки. Швидше за все, дворняга і не покидала цей світ, а просто була непритомна або щось на зразок того.

Повірити не можу, але пошепки повторюю «моє щастя» кожен раз, коли бачу однакові цифри в номері проїжджаючої машини.

Раптом спрацює… Уже 386 «моїх щасть» зібрав.

З мережі, автор невідомий.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN