Мій тато був дуже суворий, але не втомлювався повторювати, що дасть медаль за відвагу будь-кому, хто зважиться одружитися зі мною

Україна

У підлітковому віці я була непростою дитиною. Часто брала участь у всіляких розбірках, не боялася хлопчиків, характер був складним. Батьки справлялися зі мною, тато був дуже суворий, але не втомлювався повторювати, що дасть медаль за відвагу будь-кому, хто зважиться одружитися зі мною. Вийшовши заміж в 18 років проти батьківської волі, я скоріше хотіла вирватися з-під домашнього нагляду. Як виявилося потім, старий нагляд просто змінився новим.

Чоловік був старший за мене на 14 років. І на першому ж році життя заявив, що я занадто молода, а, значить, і наївня. Тому всі рішення будуть прийматися ним і обговоренню не підлягають. Хоча я і в 18, і в 19 років не була наївною. У 20 років отримала червоний диплом за фахом вчителя в початкових класах. Тому чути про те, що я наївна і несамостійна, і недалека, до всього іншого (м’яко висловилася) мені було прикро. Зараз, після 12 років, я розумію, що саме тоді моя самооцінка різко поповзла вниз.

Неприємно про мене відгукувалися і батьки мого чоловіка. Я була студенткою, коли ми одружилися. На кулінарні шедеври взагалі не було часу – практика, курсова, дипломна, постійні заліки і контрольні. Я варила тільки, коли встигала. Чоловік ставився до цього терпимо, але не забував скаржитися своїй мамі на відсутність належного харчування в нашому домі. Від цього у мене пропало бажання готувати навіть саме елементарне.

Говорячи про друзів, у мене теж виникають негативні почуття – всі бесіди зводилися до того, що мій чоловік такий хороший (уважний, турботливий), а я в силу своєї молодості не ціную його. Хоча всі його позитивні характеристики були тільки для оточуючих – вдома ж він частенько поводився як строгий татко.

На цьому тлі я дійсно думала, що в мені щось не так. Бракує розуму, мудрості, терпіння, любові. Була впевнена, що мені не завадять додаткові курси і тренінги з побудови сімейного благополуччя. І я відвідувала їх. Застосовувала на практиці всі знання, які отримувала. Однак позитивної відповідної реакції від чоловіка не бачила. Навпаки – чим більше я була схожа на «божий одуванчик», тим строгішим він ставав. Був нетерплячим, непримиренним, жорстким.

Усвідомлення того, що, можливо, сімейного щастя немає не з моєї вини, а через чоловіка, до мене прийшло тільки через 12 років шлюбу. Ці роки я вважаю прожитими даремно, тому що постійно відчувала себе якоюсь неповноцінною, дурною, некрасивою (компліментів адже теж не було). Тоді тільки мама говорила мені, що мій чоловік тягне мене вниз, не дає розвиватися, розкриватися професійно, повноцінно жити і радіти. Але я не слухала її, адже все навколо твердили, що погана в нашій парі тільки я. Тепер розумію, що даремно.

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN