Матвій прийшов під ранок. Привітався, пройшов до кімнати, зняв з антресолей дорожню сумку і почав складати одяг. – Матвію, ти нічого не хочеш нам сказати? А ще, може, ти скажеш, де був до п’ятої години ранку. – Скажу. Був там, куди йду зараз. Я йду від тебе, Ніно, зовсім йду, я покохав іншу жінку

Матвій прийшов під ранок. Привітався, пройшов до кімнати, зняв з антресолей дорожню сумку і почав складати одяг. Три жінки запитально дивилися на нього.

– Матвію, ти нічого не хочеш нам сказати?

– А ще, може, ти скажеш, де був до п’ятої години ранку.

– Скажу. Був там, куди йду зараз. Я йду від тебе, Ніно, зовсім йду, я покохав іншу жінку.

Ці слова немов обухом по голові вдарили Ніну.

– Тату, а як же ми?

– Половину зарплати буду віддавати вам до тих пір, поки не отримаєте дипломи і не влаштуєтесь на роботу. Дівчата, ви вже дорослі і повинні мене зрозуміти. У нас з Оленою буде син. Ви-то дорослі, а його піднімати треба. Ніно, якщо в селі важке щось робити треба, я з’їжджу і все зроблю. Машину я залишаю вам.

Ніна після перших його слів сіла на диван, так і залишилася сидіти. Побачила звисаючий рукав сорочки з-під змійки сумки.

– Сорочку заправ.

Матвій не зрозумів і почав замикати другу сумку, давно, видно, зібрану і чекаючу свого часу.

– Ти пробач мені, Ніно, вже так вийшло.

– У дочок прощення проси. – Вони мене зрозуміють. До побачення. Поклав ключі на тумбочку біля вхідних дверей і вийшов.

З’явився Ігор в спортивних штанах, запитав: – Що це ви так рано піднялися?

– Підемо, Ігорюша, досипати, – сказала Валерія. Мамо, і ти поспи, ще так рано.

– Що трапилося, все-таки?

– Потім, Ігорюша, потім все розповім. Ніна теж лягла на диван і все думала, думала про те, що ось сталося тільки що. І себе звинувачувала: – Від доброї жінки чоловіки не тікають. Значить, і її вина є в тому, що Матвій пішов з дому. Так, звичайно ж, є. Вона при кожній нагоді поспішала до села, до батьків або до себе, на дачу. Їй би раніше поцікавитися, які такі відрядження через вихідний, а то й частіше. Їй би побільше уваги приділяти чоловікові, а у неї на першому плані дочки, потім робота, батьківський будинок, дача.

Рік тому, так, напевно, рік, їй захотілося ласки від чоловіка, цілувала його, схиляючи до близькості. Він м’яко відсторонив руки, сказав: – Втомився, Ніно, відрядження було важким. Вона образилася і пішла на диван. Все чекала, що він підійде, перенесе її в ліжко. Не дочикалася. І вже звиклася зі своїм новим становищем. Тільки в селі доводилося лягати разом, але і там він засинав відразу ж, а їй було соромно вимолювати любов.

Так що за останній час їх особисте життя зійшла нанівець. Їй вже і самій стало здаватися, що така поведінка чоловіка – це норма. Ніна навіть в найгіршому сні не могла уявити, що чоловік може кудись піти з сім’ї. І ось це сталося. Як їй тепер з цим жити ?!

У вечерею, вона сказала. – Діти, я, мабуть, поїду в село на ці вихідні.

– Ти чого, мам? Хто ж їздить на початку листопада в село? Село – вона для літнього відпочинку, адже правда, Христино?

– Там і робити зараз нічого, – підтримала сестру Христина.

Їй хотілося побути на самоті. Їхати на електричці або в автобусі, сісти біля вікна і зробити вигляд, що засинає, і думати, думати, перелопачувати в голові події останніх днів. Ніна попрямувала до автобуса і тут же почула голос батька: – Ніно, дочко, я тут, сідай в машину, зараз матір дочекаємося і поїдемо.

– Тату, чого приїхали, магазин не торгує, чи що?

– Так нині субота – ринок в селищі, ось і хотіли дещо подивитися з господарських товарів.

– Начебто п’ятниця – базарний день? – і п’ятницю теж. Як добре тепер з машиною, які ви молодці, що нам її подарували. Та й Матвій вибрав машину по собі, не ламається, не гримить. Одне задоволення на ній їхати. А Матвій що ж не їздить? Засумував я без нього. У відрядженнях, піди, весь час?

– Тату, пішов від нас Матвій, в безстрокове відрядження вирушив, до іншої баби.

– Ти що, доча, хіба так жартують?

– Якби це жарт був.

– Як пішов?

– А як йдуть? Чемодан зібрав, сказав, що покохав іншу, і та чекає від нього дитину, обіцяв допомагати, поки навчаються дочки.

– Ось це викинув улюблений зятьок! Я його як сина любив, не те, що Любкинго брандахлиста. Що ж робити-то тепер, а, Ніно?

– Звикати жити самій.

– Може, мамі поки нічого не говорити?

– Можна і так.

Та хіба сховаєш від матері. Вона як підійшла до машини, поцілувала Ніну, так відразу і насторожилася.

– Що, Ніно, сталося? Якась ти не така нині.

– Втомилася, вранці на п’ятигодинний автобус поспішала, і Ігор через мене не виспався. Возив на вокзал.

– А Матвій що ж не зволив проводити? Ніна перезирнулася з батьком.

– Значить, з чоловіком посварилися?

– Не лаялися. Ми розлучаємося, мамо.

– То одна з сюрпризом приїхала, то інша.

Вона піднялася на свій поверх, стала відмикати двері квартири своїм ключем, а вона була замкнена на внутрішній замок. Увійшла в передпокій, покликала дівчаток, але з кімнати вийшов Матвій, сказав: – Це я! Здрастуй!

– Ось і здрастуйте. «Любовний човен розбився об побут?».

– Просто зрозумів, що без тебе, дівчаток, не можу жити. Прости мене, Ніно, поганий я такий. Дівчата мене простили, тепер вирішувати тобі, скажеш йди – піду.

Більше вона нічого не сказала. Начебто все повернулося «на круги своя». Вона була з роботи, готувала, вечеряли всі разом. І йшли по кімнатах, молоді в свою, вона з Христиною в свою. Пізніше з кухні проходив він, дивився телевізор і лягав о дванадцятій годині спати на диван. Змінилися, так би мовити, місцями. Раніше на дивані спала вона.

Ніну дивувало її ставлення до чоловіка. Коли він так раптово пішов з дому, нічого не пояснивши, вона хотіла його утримати, вблагати, щоб залишився. А тут ніби щось відмерло в її душі. Навіть перебувати в одній кімнаті з ним наодинці було обтяжливо. Вона втішала себе, що все пройде, забудеться його зрада.

«Треба вміти прощати», – переконувала вона себе і не знаходила в душі сили зробити це. А час ішов. Сонце нагрівало дахи. Вона ледь дочекалася суботнього ранку. Запитала Христину: – Може, поїдемо в село разом? Та відмовилася, пославшись на день народження подруги.

– А мене що ж ти не кличеш? У мене ж два вихідних, – сказав Матвій.

– Хтось повинен залишитися вдома.

– Раніше ти так не вважала.

– Те, що було раніше, ніколи не повернеться.

Фото ілюстративне з вільних джерел

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Матвій прийшов під ранок. Привітався, пройшов до кімнати, зняв з антресолей дорожню сумку і почав складати одяг. – Матвію, ти нічого не хочеш нам сказати? А ще, може, ти скажеш, де був до п’ятої години ранку. – Скажу. Був там, куди йду зараз. Я йду від тебе, Ніно, зовсім йду, я покохав іншу жінку