Маринка зойкнула побачивши маму на ногах біля вікна. Щоки налились рум’янцем гніву. «Ну, що ж це за напасть така? Професор же чітко сказав що чекати залишилось недовго, а вона встала, ще й штори відкрити змогла»

Маринка зойкнула побачивши маму на ногах біля вікна. Щоки налились рум’янцем гніву. «Ну, що ж це за напасть така? Професор же чітко сказав що чекати залишилось недовго, а вона встала, ще й штори відкрити змогла».

— У ліжко, – не сказала, майже пропищала, – У ліжко, швидко! Тобі не можна стояти, і сонце заборонене. Нащо вікно відкрила? Занедужати хочеш?

Через якусь хвильку матір уже лежала вкрита ковдрою і з заштореним вікном.

— Пусти мене до Нелі жити! – просила старенька, – Пусти, доню! Я дім і так тобі відпишу, лиш пусти до Нелі.

Маринка не стала всього того слухати, грюкнула дверима, навіть не ввімкнувши світла і пішла на кухню пити каву, аби хоч трохи заспокоїтись.

Це ж треба таке? До Нелі проситься. Це аби вона з власних рук п’ятнадцять тисяч доларів випустила і сестрі на блюдечку з блакитним деколем піднесла? Це б Нелька таке заради якихось свої вищих цінностей зробила. Маринка аж пирснула зо сміху. Ну хто б сказав, що мама проситиметься на старості до Нелі, а? Та вона б сама ще рік тому в це не повірила б.

Неля не була ні сестрою Марині, ні навіть родичкою. Мамин другий чоловік прийшов до них у дім з одним чемоданом і  Нелею на додачу. Малу одразу якось ненька незлюбила. Тиха та дитина, слова не витягнеш. Занадто догідлива з не по-дитячому сумним поглядом.

— Будеш мене “мамою” називати, – заявила мачуха, – В моєму домі живеш, мій хліб їси, на моїй постелі спиш – клич мамою. А то люди вже перешіптуються, що ти тут прямо вся обділена і недолюблена.

— Не можу, – сказала мала, переминаючи в руках край  сукенки, – Моя мама на небі живе і мене бачить, вона образиться!

Ті слова стали стіною між мачухою і падчеркою. Не було у них відкритих непорозумінь, але й любові, чи бодай прихильності також. Росла Неля не у них в родині, а ніби при них. Маринка – сонечко і квіточка, Неля – ой ну таке, що ж поробиш. Навіть, тато рідний не міг дитину, як слід захистити. Не бачив, а може не хотів нічого того виправляти.

Коли дівчата виросли і пішли навчатись, Маринчина мама Нелі заявила одразу:

— Іди на свій хліб. Нема тобі до нашого дому дороги. Виростили, вивчили, далі сама якось.

З того самого дня Неля приїздила зрідка і лиш до тата. Побуде кілька годин і вже відчуває – зайва. Лиш коли стало Маринчиній мамі зле, то приїхала надовго, аби мачуху доглядати і тату старенькому допомагати, бо ж Маринка одразу заявила, що мама і її здоров’я Маринку не обходять.

Три роки Неля мачуху вихожувала після складної недуги. Годувала з ложечки, вивозила на візочку на свіже повітря. Їздила до найкращих спеціалістів, аби мачуха нарешті змогла жити повноцінно. Маринка ж за той час навіть не з’являлась в селі. І можливо воно б так і далі було, але в розмові з подругою дитинства почула Маринка, що та продала в рідному селі хату аж за п’ятнадцять тисяч доларів.

Що тут з Маринкою стало! Як зрозуміла вона, що крізь пальці такі гроші тікають. Не поїхала, полетіла до рідного дому. Влаштувала сцену з маханням рук сльозами і воланням.

— Що, Неля, легких грошей захотіла? Заради хати з себе святу тут робиш? Ти тут ніхто і була ніким усе життя. Забирайся і татка свого прихопи, а за мамою я сама нагляну.

Якби тієї миті Маринчина мама хоч слово проти сказала, якби… Але жінка так раділа побачивши свою дитину. Нелі сказала, аби й справді їхала додому і тата взяла з собою, що йому одному тут ходити кутки у хаті рахувати.

— Ми з Маринкою ж родина, свої – розберемось. А ви їдьте до себе туди… Ну, звідки ви там узялись?

Як приїхали з одним чемоданом так і поїхали. Тільки тепер Неля вела старенького батька за руку, а він боявся навіть погляд на доньку підвести, бо ж соромився. За все своє життя соромився, за кожен день коли бачив несправедливість, але не захищав свою дитину.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Маринка зойкнула побачивши маму на ногах біля вікна. Щоки налились рум’янцем гніву. «Ну, що ж це за напасть така? Професор же чітко сказав що чекати залишилось недовго, а вона встала, ще й штори відкрити змогла»