Марія вперше після РАЦСу зважилася на цей вибір. Втекти, забрати всі документи і зникнути. І ось вона тримає ключі від свого будинку, купленого з відкладених за роки грошей

Україна

– Висадіть нас тут.

– Що прямо серед поля? – запитав водій.

– Так-так, нам тут недалеко.

Марія з дітьми пішли через поле. Поле було прибране. Скосили рівно, чисто. На краю села вона поставила свій чемодан і поправила косинку, треба перепочити.

Відео дня:

Довго їхали, дві ночі поїздом і ось від райцентру до села з півгодини. Діти, втомлені, швидко сіли на узбіччя відпочити.

Марія подивилася, дорога непогана, ґрунтовка, але це краще ніж нічого. Поля так гарно доглянуті, озиме жито засіяне. Село все розбудувалося, будинки нові з кольоровими дахами. Залишилося недовго йти.

Скоро будинок. Її перший будинок, куплений через інтернет у друзів старої знайомої. І чого чекати не знаєш, може кота в мішку купила? Тільки Марія все поставила на цей будинок. У неї більше нічого не залишилося.

Головна умова було – школа. Школа є. Тепер залишилося знайти будинок.

Спустившись з гірки, відкрився вид на старий будинок, добротний, господарі з любов’ю будували, міцно стоїть.

Біля будинку стара горобина. Це добре, горобина повинна бути, вона сімейне щастя береже. Відкривши хвіртку, зайшла. Діти йшли позаду.

Двір був завалений яблуками. Свіжий, солодкий аромат яблук, який розлився над садом, огорнув їх легким, невідчутним покривалом, і Марія мимоволі посміхнулася. Все правильно зробила, – вперше подумала вона.

Ключі як і обіцяли були під різьбленим карнизом вікна. Діти сіли під яблунею, скинули свої речі на ганок, і їли свіжі яблука.

– Мам, а це все наше тепер і яблучка ці? – запитала молодша дочка.

– Так це все наше. І будинок, і сад, і яблука.

– А мені тут подобається, дуже затишно і красиво. І будинок нетакий старий, як ми думали, – відповіла старша.

Чомусь страшно було відкривати двері, що там всередині, чого очікувати?

Хоча це був липкий страх не до дому, а до свого життя. Все життя під ковпаком страху, від звуку захлопнутих дверей, від хмільного чаду, від побоювань за доньок, тому що їх батько сам не свій від чарчини. Доводилося  бігти ночувати до тієї самої знайомої.

Марія вперше після РАЦСу зважилася на цей вибір. Втекти, забрати всі документи і зникнути.

І ось вона тримає ключі від свого будинку, купленого з відкладених за роки грошей.

Двері легко відчинились, без звуку, тихо, наче боячись сполохати нерішучих господарів. У будинку світло, сонце заглядало крізь великі вікна, простора кухня, невеликий зал і дві кімнати.

Все чисто, доглянуто, меблі є. Як і обіцяли господарі, зробити невеликий ремонт і можна жити собі на втіху.

– Завтра забереш, а сьогодні готуємо вечерю і спати. Вибирайте свою кімнату дівчатка!

Інші речі привезли на невеликій газельці. Два тижні вже як в новому будинку живуть. Встигли з яблук повидло зробити. Гриби в березовому гаю за городом зібрати. Зі школою познайомитися.

Дівчатка нових друзів знайшли. Марія сама влаштувалася завгоспом, керівник обіцяв:

– Після нового року переведемо на економіста, коли на заслужений відпочинок Іванівну відправимо. Якщо вам техніка знадобиться, город зорати чи будинок підлатати – просіть, не соромтеся, ми тут допомагаємо своїм.

Незвично було вранці прокидатися одній без тягаря страхів і хвилювань. Людина до всього звикає, іноді і до поганого, неприродного.

Ближче до Нового року підключили інтернет. Марія написала листа старій знайомій, подякувала за будинок, за допомогу.

Це треба ж, а кажуть село зникає?! Якщо є кому розвивати сільське господарство, то і село процвітає, і будинки нові будуються, і люди живуть. Все як в її житті, якщо взятися за нього, то і життя налагоджується потихеньку.

Автор – Ірина.

Фото ілюстративне.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN