Марійка за звичкою садила город, тримала свиню, хоч скільки їм треба. Часто зимовими вечорами, сидячи перед телевізором, жінки думали невеселі думи. “Все життя слухала батька, а тепер що?”

Марійка з’явилась на світ кволою – скоріше, ніж мала та й мати її вже була немолода. З малих років дівчинку виховувала бабуся: батько роз’їжджав по новобудовах, мати – провідниця на залізниці – також завжди була в дорозі. Тож до семи років Марійка жила з бабою Галею. Та тримала кіз, відпоювала внучку їх цілющим молоком і таки добилася, що дівчинка виросла міцною. Влітку вона пасла кіз на вигоні за селом.

Коли йшла поруч зі старою козою Манькою, сусідські хлопчаки кидали їй вслід грудки землі і вигукували: дивись, Манька пішла. Так і прилипло до неї це ім’я. Батько, коли приїжджав додому, також кликав її: «А йдино сюди, Манько, подивлюсь чи виросла». І ставив до одвірка, де робив позначки, скрушно хитаючи головою: дівка – не хлопець, так і буде малою. Мати її любила і завжди втішала: «Не переживай, доню, змелеться – борошно буде».

За матеріалами – “Голос Сокальщини”.

Марійка росла, батьки будували будинок, видаючи на нього кожну заощаджену копійку. На обнови для доньки грошей часто не вистачало. Та вона не ремствувала: доношувала старе пальто з цегейковим коміром, перелицьовані мамині спідниці. І сиділа вдома – не мала ні подруг, ні залицяльників. Скоро й школу закінчила. «Підеш вчитися в технікум, – сказав, як обрізав, батько. – На інститут грошей нема, та й непотрібен він тобі: жінка має бути на кухні». Змирилась, як завжди. Їздила в технікум, працювала на городах, їх мали декілька, щоб вистачило картоплі та іншої городини годувати свиней. Нікуди не ходила – ні на танці, ні на ніякі вечори. І у вихідні тільки й чула: «Манько, всип курям зерна, вичисти корито, посапай грядки…». Поки могла, мати ходила з нею на город, а потім заслабла, ледь по хаті з паличкою пересувалася. Батько ж звик більше командувати, ніж працювати. Та все нагадував, що тільки завдяки йому і хату збудували, і до неї все придбали. Марійка розривалась між роботою, городами, домашнім господарством. Не зогледілась, як і молодість минула. Ще коли навчалася в технікумі, заглядав до неї сусідський хлопець. Та батько невдоволено сказав: «Бідака він, нема чого з ним водитися».

Колеги по роботі спочатку запрошували її на різні празники, свята, але оскільки Марійка завжди відмовлялася, то згодом й перестали. Її однолітки вже давно мали сім’ї, дорослих дітей, а вона все трималась батьків, догоджала їм. Мати іноді з сумом казала: «Марійко, ти б пішла кудись». Та згодом перестала ятрити і собі, і доньці серце. Вже самі приглядались кого б запросити в хату, до своєї одиначки. Та все якось не виходило: чоловіки приходили, випивали чарчину, хвалили будинок, господарку і …зникали.

Йшли роки. Марійка посивіла, згорбилась, батьки вже й з хати не виходили. Батько став прикрим: втративши пам’ять, десять разів на день вимагав їжі, ховав пенсію, казав, що то Манька її забрала. Будинок вимагав чоловічих рук, тож мати «виписала» з села свого єдиного племінника. Іван займався ремонтом, працював з Марійкою на городах. Поки не запивав. Тоді ставав некерованим.

Так і йшло: без чарки – працював, Марійці допомагав, випивав – все поверталося на свої круги. І не чекала б його допомоги б та більше не було кому допомогти: батька не стало, вийшла на пенсію і молила Бога, щоб мати ще була з нею. За звичкою садила город, тримала свиню, хоч скільки їм треба. Часто зимовими вечорами, сидячи перед телевізором, жінки думали невеселі думи. «Все життя слухала батька, а тепер що? – бідкалась Марійка. – Манька я, Манька». «Стягувались на хату, думали внуків бавити, а кому вона залишиться?» – змахувала сльозу мати.

А за вікном гудів вітер…

Автор – Валентина БЛУДОВА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Марійка за звичкою садила город, тримала свиню, хоч скільки їм треба. Часто зимовими вечорами, сидячи перед телевізором, жінки думали невеселі думи. “Все життя слухала батька, а тепер що?”