– Мама, я зустрів дівчину і ми з нею збираємося жити разом. Я поки знайомити вас не планую, тому скажи куди тебе відвезти. Де ти житимеш, коли вона до мене переїде

Чи міг я називати себе гідним сином після всього, що сталося? Стоячи на порозі будинку пристарілих, я з неймовірним сумом спостерігав, як моя літня мама стояла біля вікна. Колись я обрав комфортне життя з дружиною і прогнав матір, тепер я не знаходив спокою від свого вчинку. Як же я посмів так обійтися з власною матір’ю?

Ще дитиною я втратив батька, він рано пішов від нас і мама замість того щоб почати нове життя вибрала мене. Вона була все ще молода і красива, але основною проблемою виступав я. Їй пропонували вийти заміж, якщо вона мене залишить. Але вона ніколи і не сміла, думати про те, щоб залишити мене. Відхиляючи всі пропозиції, вона шукала роботу за фахом, була кондитером. Часто брала одну зміну за одною, щоб оплатити нам житло, витрати на життя і оплату мого навчання.

У неї завжди були величезні і червоні руки від постійної роботи з тістом, але вона ніколи не скаржилася. Приходячи після важкої зміни вона ставила чайник і годувала мене свіжою випічкою, траплялися, і такі дні коли затримували зарплату. Мама зазвичай дивилася як я їм і тільки після того як я наїдався досхочу, вона починала доїдати за мною.

Лише трохи пізніше я зрозумів, що вона не хотіла залишити мене голодним. Її любов була настільки сильна, що вона без зволікання віддавала все заради мене. Вона заміняла мені весь світ, з такою мамою як вона мені не потрібен був батько. Пам’ятаю, вона часто повторювала, що ніколи не вийде заміж, щоб її новий чоловік не повчав мене.

Моє дитинство пройшло відносно щасливо, мама намагалася з усіх сил, не висипалася, не доїдала, але ніколи не скаржилася. Пізніше все ускладнилося, коли закрили її фабрику і у неї почались проблеми зі здоров’ям. Кожен порух руками був для неї важким, вона більше не могла працювати. Та й не було де. В інші місця її просто не брали.

Я тоді закінчував старші класи і підробляв в місцевому кіоску. Прибирав, виносив сміття, допомагав розставити товар, коли треба стояв за касою. За цю роботу мені виплачували продуктами і іноді невеликими грошима. Я збирав гроші, аби оплатити все, що виписував дільничий терапевт для мами і завжди намагався радувати її хорошими вістями. Знаючи, що вона по справжньому радіє, коли чує про мої успіхи в навчанні я щосили намагався добре вчитися. Закінчивши, школу з червоною медаллю, я подав документи в відомі університети. Досить швидко прийшла відповідь, мене прийняли майже у всіх навчальних закладах. Так ми з мамою переїхали до великого міста.

Я одразу почав підробляти і допомагати однокурсникам з курсовими, а мама пішла консьєржем. Не космос звісно, але на оплату невеличкої однокімнатної квартирки нам вистачало. Тут мама знайшла кращих спеціалістів, зі здоров’ям у неї почало налагоджуватись.

Все було чудово, поки мені не зустрілася вона. Не знаю, чи була вона моїм першим коханням або руйнівницею моєї долі? Навчаючись на другому курсі, я познайомився з Оленою. Точніше нас звели однокурсники, міська дівчина з інтелігентної родини, вся така цікава й химерна відразу ж запаморочила мені голову.

Друзі заздрили, що мені вдалося завоювати таку неприступну красуню. Час летів, наші з нею стосунки розвивалися, в один день вона запропонувала почати жити разом. До такого я був не готовий, але вона була непохитна і мені довелося погодитися. У неї ми жити не могли, її батьки не схвалювали наш союз і залишалася лише наша з мамою орендована квартирка.

Вона не була знайома з моєю матір’ю, та я й не поспішав їх знайомити. Мені було соромно представляти мою маму нареченій. Я вже був знайомий з її батьками і мама нареченої була значно красивішою і успішнішою. Це було неправильно, але нічого не міг з собою зробити. Необхідно було поговорити з мамою. Я прекрасно розумів, що збирався сказати, розумів що мав намір залишити маму на вулиці. Після навчання я як зазвичай затіяв розмову і після перейшов до головної теми:

– Мама, я зустрів дівчину і ми з нею збираємося жити разом.

– Синку, я так рада за тебе. Ви молодці, що зважилися на таке. Коли познайомиш нас?

– Не цього разу. Мама, а де ти будеш жити?

– Я? Я. Повернуся в наші рідні краї і поживу у нашої сусідки Клави. Не хвилюйся синок.

– Але скільки ти там зможеш жити? Та й безкоштовно, напевно, не вийде?

– Тітка Клава живе одна і їй потрібна сусідка. Гроші не потрібні синку. Ти краще копальні і купи що-небудь собі, добре харчуйтеся, витрачай на свою дівчину. Я як знайду роботу, постараюся висилати гроші

– Добре мама. Тоді я тебе завтра проводжу?

– Завтра, синку. Завтра. Лягай спати.

Я прекрасно усвідомлював, що тітка Клава не любить людей і навряд чи погодиться з нею жити. Але я просто хотів якомога швидше позбутися від неї. Любов застелила мені очі. Я пішов спати.

На ранок, мама мене не розбудила. Я звик, що мама будить мене кожен день перед сніданком. Розплющивши очі я зрозумів, вона пішла. Мама пішла і більше не повернеться. Не було її речей в шафі, туфель біля входу і матрац був акуратно прибраний в сторону. На столі вона залишила записку:

“Синок не переживай за мене, у мене все буде добре. Я і не помітила, як ти подорослішав, змужнів. Знаю, ти соромишся мене, я тебе розумію. Скажи своїй дівчині, що у тебе немає матері, тоді не доведеться знайомити. Дорогий мій, я бажаю тобі щастя і любові. Щасти тобі синку, ніколи не повторюй моєї долі. Якщо тобі колись знадобиться допомога або щось трапиться, зв’яжися з тіткою Клавою. Я буду там”.

Я знав що вона залишилася на вулиці без житла, без гроша і зовсім нездорова. Але зробленого не повернеш і моя Оленочка була готова переїхати до мене.

Так ми з Оленою і зажили разом, зовсім скоро ми з нею одружилися. Спочатку я хотів запросити маму на весілля, але передумав, адже вона сама запропонувала заявити, що у мене немає матері. Я так і вчинив. Після того випадку я навіть не намагався її шукати, постійно виникали різні справи і мені було просто не до неї.

Після появи дочки, я зрозумів, якого це бути батьком. Я розповів все дружині, про свою матір і про те, як повівся з нею.

– І що ти тепер хочеш її відшукати? – з огидою дивлячись на мене запитала Олена.

– Та ні. Я просто хотів дізнатися чи все у неї добре і все.

– А може ти ще свою маму додому приведеш? Звідки мені знати де вона шастала стільки років і які недуги приведе до нас додому? Подумай про свою дитину, їй небезпечно перебувати з незнайомими людьми.

– Вона не незнайома, а її бабуся. Олено говори що хочеш, але я повинен переконатися, що у неї все добре.

Через кілька тижнів пошуків мені вдалося її знайти. Виявилося, що тітка Клава відійшла у засвіти відразу після нашого переїзду і мама не могла до неї поїхати. Я розпитував усіх наших сусідів з рідних країв, але ніхто її не бачив.

Тоді я почав телефонувати по всім відомим мені у місті установам, аж поки не знайшов її у будинку для людей похилого віку.

Вона мене не впізнала. Недуга без належного догляду прогресувала. Вона привіталась і відвернулась до вікна. Сусідка по кімнаті сказала, що мама там завжди стоїть, відколи її сюди привезли:

— Сина чекає. Ще поки не забувала так усього, розповідала, який він у неї хороший і. як вона його підвела. Все у вікно виглядала, вірила, що знайде і прийде. А тепер і не пам’ятає чого там стоїть. Дивиться у далечінь і плаче. Запитаєте чому – мовчить. Всі ми тут очікуємо: хто своєї останньої години, а хто совісті, яка нарешті прокинеться у дітей.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

– Мама, я зустрів дівчину і ми з нею збираємося жити разом. Я поки знайомити вас не планую, тому скажи куди тебе відвезти. Де ти житимеш, коли вона до мене переїде