“Мама сидить на моїй шиї” – я читала і не вірила своїм очам

Україна

Так склалося, що сім’я сина завжди жила зі мною. Ми разом пережили народження його дітей, їх недуги. Невістка жодного разу довго в декреті не сиділа. Лікарняні ми з нею брали по черзі.

Нескінченна зайнятість, купа справ не дозволяли розслабитися ні на хвилину. Тому настання пенсійного віку я чекала як манни небесної. У буквальному сенсі закреслювала дні в календарі. Коли прийшла довгоочікувана пенсія півроку жила як в раю.

Вранці проводжала дітей на роботу, потім годувала онуків, старших відводила в дитячий садок і школу, гуляла з молодшенькою, готувала, прала, зустрічала, вела в секції і музичну школу.

Загалом, день був розписаний по хвилинах. Але тепер я знаходила час на свої захоплення: любов до читання і розпис по тканині.

Одного разу на мій телефон прийшло повідомлення від сина. Я читала і не вірила очам …

Думала, що це хтось так страшно пожартував. Потім я з’ясувала, що повідомлення призначалося зовсім не мені.

Але … було пізно. Слова сина прокололи моє сeрцe гoстрим бoлем …

Синові я, звичайно, сказала, що все пробачила. Але ось залишатися з ним під одним дахом більше не могла.

Ну як він міг написати, що «мати сидить на моїй шиї, ще й на ліки для неї треба витрачатися?».

Я всю свою пенсію вкладала в спільне господарство, а деякі категорії ліків багато хто взагалі отримує безкоштовно, є така пільга у пенсіонерів …

Синові нічого я не сказала … орендувала квартиру і з’їхала. Мотивувала тим, що, мовляв, це мені незручно з ними в одній квартирі тулитися …

Але як її оплачувати, оренду? За однокімнатну квартиру щомісяця треба було віддавати пенсію цілком.

Добре, що свого часу я купила собі комп’ютер, хоча невістка відмовляла. “Навіщо вам? Там складно все, не розберетеся …”.

Розібралася! Дочка подруги допомогла. Зробила фотографії розписаних мною хусток, серветок, розмістила в соціальних мережах.

Попросила колишніх колег зробити мені рекламу «між своїми». Приблизно через тиждень моє хобі принесло перші живі гроші.

Нехай не багато, але це була гарантія, що найближчим часом не доведеться йти на уклін до сина.

Ще через місяць до мене підійшла сусідка по сходовій клітці. Її дівчинка захотіла навчитися розпису в техніці батик.

Так у мене з’явилася перша учениця, потім до неї приєдналися ще дві дівчинки.

Найцікавіше, що їхні батьки оплачували заняття! Хоча я і не наполягала на цьому.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN